Світлана поклала слухавку і завмерла. Поринула в спогади: ось вона маленькою дівчинкою в пісочниці, а мама з поруч, вони, як завжди, сваряться.
– Скільки можна знущатися з мене? – вкотре запитувала мама. – Ти ревнуєш мене навіть до стовпа! Я втомилася від виправдовувань. Невже ти вважаєш, що мені з донькою вистачає часу на коханців? Та я й хвилини з нею вільної не маю!
– Що не кажи, а ти шльондра! – вигукнув батько. – Подивись на себе в дзеркало, чоловіки ж не можуть повз тебе пройти, необмірявши поглядом з ніг до голови. І я повівся на твою красу, а тепер ненавиджу і себе, і тебе.
Світланка тоді запитала у мами, що таке “шльондра”, а та нічого не відповіла, лише обняла доньку й заплакала.
Потім вона дізналася про значення слова “розлучення”. Вона з мамою переїхала жити до бабусі, а тато приходив до неї спочатку у вихідні, потім – раз у місяць, раз нарік. А пізніше забув, коли у Світлани день народження.
3 того часу, як батьки розлучилася, у хаті настав мир і повне взаєморозуміння. Мама витрачала всю свою любов і зарплату на доньку, а та добре вчилася і була слухняною. Вони стали справжніми подругами, і навіть перше Світланчине кохання пережили разом:
– Мамо, він сказав, що кохає мене! – вигукнула донька одразу з порога. Таких сяючих очей у своєї кровинки матір ще ніколи не бачила.
Так, цей хлопець подобався мамі, але серце підказувало, що не пара він її донечці, Намагаючись відігнати від себе передчуття, матір обняла Світлану, як завжди це робила у хвилини горя й радості, й порадила:
– Це тільки перше твоє кохання, а їх ще попереду буде й буде… Зустрічайтеся, я вам не забороняю, та шануйтеся.
Світлана і Сергій бачилися мало не щодня, завжди мали про що поговорити, планували походи в – кіно, театр, на виставки. Якось вони обговорювали сімейні стосунки, й дівчина відверто переповіла юнакові ту розмову батьків із дитинства, яка закарбувалася в її пам’яті.
– Чому ми, жінки, не вміємо тримати язика за зубами? Чому, коли комусь розповіси про свій біль, на душі стає легше? А коли тримаєш все всередині, воно виїдає тебе, як хробак упале яблуко, – пізніше шкодувала вона про цю свою хвилинну слабкість.
Він не забарився зі своєю історією. Розповів, що в хаті голова сім’ї – матір. Вона вирішує, що, кому і коли робити, і він з батьком звик підкорятися її волі.
– Інколи вона помиляється, та я завжди з нею погоджуюсь, бо люблю її сильніше за всіх на світі. Вона в мене розумна жінка, і ти їй повинна сподобатись. А хочеш, я завтра влаштую вам знайомство? – тут же поцікавився Сергій. – Ми ж з тобою вже два роки зустрічаємось і одружитись мріємо. Я гадаю, настав час почаювати з майбутньою свекрухою!
Чаювали в тиші, яку майбутня свекруха переривала короткими запитаннями, на котрі отримувала такі ж короткі відповіді:
– Живу з мамою. Закінчила училище. Працюю швачкою. Не курю. Спиртних напоїв не вживаю.
Ця зустріч допомогла Світлані зрозуміти, яка прірва розділяє її і Сергія. Вона цілу ніч не спала, думала, а вранці вирішила будь-що здобути вищу освіту.
Дочекалася Сергія і випалила йому своє бажання, навіть не привітавшись:
– Або одружуємось, або я їду в Київ вступати на юридичний!
Видно було, що хлопець зніяковів, але не хотів показувати цього.
– Добре, але мені треба порадитись із мамою, – відповів він. Такої відповіді вже не чекала Світлана. Свекруха безапеляційно відмовила. Дівчина вступила до вузу й оселилася в гуртожитку. Вперше приїхала додому через три місяці.
Мама зустріла її домашніми пиріжками, завела відверту розмову зі схудлою від переживань донькою:
– Ти пробач мені, донечко, та я хотіла б, щоб цю новину ти почула від мене, а не від сусідів чи чужих людей.
– Кажи, мамо, швидше, що сталося? – розхвилювалася донька.
“Може, з Сергієм біда?” – промайнуло в думках дівчини.
– Сергій минулого тижня одружився з дівчиною з нашого під’їзду.
Світлані стало не по собі, пульс пришвидшився, щоки почервоніли. Вона вибігла з кухні у свою кімнату і стала ходити з кутка в куток, а потім схопила мобільний і набрала номер Сергія.
– Номер не обслуговується… – почула у відповідь.
Не минуло й року, як хлопець приїхав до Світлани в гуртожиток і благав пробачити його. Падав на коліна, переконував, що кохає тільки її. Що одружився після маминого наполягання і вже розлучився зі своєю дружиною.
У серці дівчини ще не згасли колишні почуття, тому вона не одразу, але погодилася почати все з початку і забути про Сергієве одруження, як про страшний сон.
Вони провели разом дивовижний тиждень, але відпустка закінчилася. Удома хлопця чекав сюрприз: мама дізналася про його походеньки в Києві і розлютилася не на жарт. Вона дізналася номер Світланиного мобільного і зателефонувала:
– Я тебе ненавиджу, ти руйнуєш життя моєму синові! Ви ніколи не будете разом, тому що я цього не хочу! Твоя матір розлучилася з батьком, і ти повториш її долю, – несамовито кричала вона у слухавку.
Світлана вимкнула мобільний і завмерла. Поринула в спогади: ось вона маленькою дівчинкою грається в пісочниці, а мама з татом поруч…
Сергій тихо зайшов у квартиру, він чув усю мамину розмову.
– Одного разу я вже послухав тебе і втратив своє кохання. Цього разу так не буде. Або прийми нас обох, або забудь про сина, – найскладніше йому далася остання фраза.
…Минуло два роки. Світланка з Сергієм одружилися, теща зі свекрухою танцювали на весіллі, аж гай шумів. Мир і злагода запанували в обох сім’ях, а про минуле домовились не згадувати…
Марина ЛУГОВА