Минуло вже вісім років, як перестало битися серце нашого земляка Остапа Михайловича Нагірняка з Чорткова – великого життєлюба, людини непересічних талантів і неабиякої духовної привабливості, до глибини душі закоханої в Україну. Де бралося у цій людині стільки добра?
Вочевидь, це був щедрий Божий дар, який він з легкістю віддавав людям, коли з 1953 по 1965 рік працював учителем фізкультури у СШ №2 і виховав цілу плеяду фізкультурників: майстрів спорту, кандидатів у майстри спорту, першорозрядників. У цій російськомовній школі він підготував, себто був першим тренером, заслуженого майстра спорту, чемпіона світу і Європи, капітана збірної Радянського Союзу з гандболу Валерія Зелєнова. З 1965 по 1993 рік, аж до виходу на пенсію, працював у медичному училищі, де завжди знаходив розуміння і підтримку в особі директорів А.Тустановського та Л.Білика. Саме у ті роки за його сприяння та ініціативи будується у медичному навчальному закладі красень спортзал, відкриваються спортивні секції, студентська волейбольна команда здобуває перші місця на чемпіонаті України серед команд медичних вузів.
Остап Михайлович пропагував здоровий спосіб життя, дбав про розвиток спорту у нашому місті та районі. Разом з однодумцями Казимиром Ліщинським, Олександром Федуном, Володимиром Гаврисьо, Андрієм Романюком, Валерієм Большаковим та іншими долучився до будівництва стадіону “Харчовик’’ у нашому місті. Енергії у цієї людини протягом усього життя було не позичати.
Він не був членом комуністичної партії, хоч йому багато разів рекомендували влитися у її ряди, пропонуючи натомість навчання у юридичному інституті, роботу у райкомі партії і т.ін. Та Остап Михайлович завжди говорив: “Я не можу судити людей, я їх можу тільки виховувати”. І це було кредом усього його життя.
Народився Остап Нагірняк 1 липня 1929 р. в бідній селянській родині у с.Шманьківцях. Коли йому виповнилося дев’ять років, а братові – п’ять, померла мама. Діти залишились напівсиротами. Гостро відчуваючи потребу до навчання, згодом вступив до чортківської гімназії “Рідна школа’’, шлях до якої вимірювався кожного дня десятками кілометрів. У 1950 р. він закінчив Чортківський технікум землевпорядкування. У 1950-1952 рр. служив у Збройних силах СРСР в Республіці Дагестан, завершив курси молодших офіцерів та отримав звання лейтенанта запасу. Відтак працював і заочно навчався у Кременецькому педінституті, який закінчив у 1964 році.
Остап Нагірняк був хорошим сім’янином, разом з дружиною Євгенією Іванівною, яка понад 20 років працювала друкаркою в районній газеті “Зоря комунізму”, прожили щасливо 53 роки. Виростили сина Руслана – колишнього журналіста, видавця, заступника директора київського видавництва “Просвіта”. До речі, дружина Руслана Нагірняка – Зоряна Павлівна – була відповідальним секретарем всеукраїнського тижневика “Шлях перемоги” (обоє нині – пенсіонери), син – названий на честь свого дідуся Остапом – кандидат історичних наук, старший викладач одного з київських вузів, автор багатьох наукових праць.
Остап Михайлович був не тільки активним пропагандистом фізкультурного руху, а й активним поборником української незалежної держави. Він був одним із перших прихильників створення в медучилищі у кінці 80-х рр. уже , минулого століття осередку НРУ, утворення товариства “Просвіта” ім.Т.Г.Шевченка, постійно брав участь у всіх масово-політичних заходах району і міста. Остап Нагірняк був не тільки фізкультурником, а й громадським діячем, активним учасником парафіяльного хору церкви св.Володимира Великого. У 1995 році разом з групою чортківчан побував на похоронах Патріарха Володимира Романюка у м.Києві і став свідком масового побиття людей кучмівським режимом. Його можна було побачити скрізь: на зустрічах з народними депутатами та політичних заходах, мітингах і демонстраціях, зборах. Він знав, що все на світі швидкоплинне, а справи, у які він вкладав часточки своєї душі і тіла, залишаться у пам’яті земляків назавжди.
Спасибі вам, Остапе Михайловичу, що були з нами.
Володимир Погорецький.
На світлині: На могилі Михайла Барана – дружина Михайлина Баран, близький родич Остап Нагірняк, син Євген Баран. Весна 1999 року.
На світлині: Біля криниці у Джурині Олесь Баран, Остап Нагірняк, Михайлина Баран, Євген Баран. Весна 2006 року.
На світлині: 75-річчя Остапа Нагірняка відзначають Євген Баран, Михайлина Баран, ювіляр і син ювіляра – Руслан Нагірняк. 1 липня 2004 року.