Досить за ваші скляні намиста платити нашим золотом. Досить ваших кролів на нашу австралію, ваших хрестоносців на нашу віру, вашого КДБ на нашу надію.
Три слова
Маю собі рало, яке набридло перековувати на меч і навпаки. Колій по-російськи “мяснік”, то де вам збагнути що то є “Коліївщина”. Та я, власне, не про історію мови, не про історію взагалі, я про те ваше одвічне питання, чи є у мого народу щось подібне до Пушкіна, Толстого, Чехова, Достоєвського?
Відповідаю дуже щиро: нема. І не треба.
Досить за ваші скляні намиста платити нашим золотом. Досить ваших кролів на нашу австралію, ваших хрестоносців на нашу віру, вашого КДБ на нашу надію.
Урвалося.
Не урветься бодай тому, що я ще живий, і не лише я.
… Не писав би цього, бо скінчив війну й замкнувся в собі, як в келії, але ж вам треба супу “з топора”, то мушу вилазити й готувати.
Було б тою сокирою зразу – по лобі, то може, й не розплодилося стільки спільної сарани. Адже, ще в “Катерині” – “кого не надують!”
Є покоління поза політикою, яке ви просто проґавили.
І є в мене три слова до вас, які ви самі знаєте, бо найчастіше вживаєте. І є мої слова: люблю, терплю, ненавиджу.
Вибирайте…