Дивом він пережив польську займанщину і дві совітські та одну німецьку окупації. Овіяний подільськими вітрами, він сприймається сьогодні як символ нев’янучої любові до рідного краю, незламності людського духу, що крізь століття недолі пронесли чортківці.
Пам’ятник січовим стрільцям, зведений на Вигнанському цвинтарі
“Спіть, хлопці, спіть
Про волю-долю тихо сніть
Про долю-волю Вітчини –
Чи можуть бути кращі сни.”
Слова, викарбувані на пам’ятнику “Борцям за волю України” (1918-1928)
Дивом він пережив польську займанщину і дві совітські та одну німецьку окупації. Овіяний подільськими вітрами, він сприймається сьогодні як символ нев’янучої любові до рідного краю, незламності людського духу, що крізь століття недолі пронесли чортківці.
Цей пам’ятник – свідчення жертовності укрїнців, завжди готових встати за волю рідного краю і віддати життя за Україну. Без символічних поховань зміліла б душа народу. Могили героїв – це не тільки місце скорботи, а живий заклик до боротьби за вічні ідеали свободи і незалежності.
З діяльности філії товариства охорони військових могил в Чорткові*
Ще перед заснуванням Головного Товариства Охорони Воєнних Могил, бо вже дня 24 серпня 1924 р. за ініціативою д-ра Володимира Електоровича і Осипа Яхницького вибрало українське громадянство в Чорткові Комітет будови пам’ятника для вшанування пам’яті поляглих в бою під Чортковом (16.VII.1919), який для переведення цієї цілі приступив негайно до переведення збірок. Цей комітет існував через три роки, займаючися рік-річно улаштуванням святочного обходу 1 листопада, поширюванням культу поляглих, громадженням поіменних списків погибших в часі воєнної хуртовини громадян чортківського повіту, реєстрованням стрілецьких могил і збіркою на будову пам’ятника. В протягу трьох літ зібрано квоту 527 зол. і вмуровано пропам’ятну мармурову таблицю внутрі церкви у Вигнанці.
Дня 13.08.1927 р. засновано Філію Товариства Охорони Воєнних Могил, яка переняла на себе всі завдання Комітету, а вибраний Виділ під проводом д-ра Електоровича приступив негайно до зреалізування цілей Філії і до будови пам’ятника на вигнанському кладовищі. В протягу року зібрано понад 1000 зол. і літом 1928 року завдяки невтомній праці касієра Виділу п. Івана Кароля здвигнено на могилі 12-ти стрільців величавий пам’ятник-гробовець з каміння і заліза-бетону коштом 2544 зол., які дорогою збірок в цілості покрито.
В пам’ятний день 1 листопада 1928 р. відбулося посвячення цього пам’ятника при участи 17-ти священиків і широких мас народу з міста і сіл чортківського повіту. Саме свято відбулося в такому порядку: о 10 годині рано відправлено Богослуження в церкві на Вигнанці, а після цього двигнувся величавий похід на кладовище. В поході несено коло 20 вінців, а шпалір і порядок утримували відділи Сокола і Луга з Вигнанки і з дооколичних сіл. По довершенню посвячення пам’ятника і відправленню панахиди виголосив о. Брикович з Кривенького пориваючу проповідь, за яку опісля прийшлося йому ставати перед карним трибуналом в Чорткові за провину з §.305 кз. Вправді суд з браку доказів вини мусів о. Бриковича увільнити від обжалування, але внаслідок відклику Прокуратури, Суд Найвищий вирок цей скасував і о. Брикович буде вдруге ставати перед судом за цю проповідь.
Кому доведеться їхати через Чортків, нехай минаючи станцію в напрямі Копичинець погляне через вікно вагону і побачить високу колюмну цого пам’ятника.
Виділ Ф.О.В.М. задумує ще цього року поставити пам’ятник на гробі четаря Миколи Шанайди, який поліг в часі відвороту У.Г.А. в Джурині і там похований на місцевому цвинтарі.
Слід вкінці згадати, що коло будови пам’ятника в Чорткові поклав між іншими великі заслуги будівничий п. Андрій Дражньовський.
З архіву Ю. Макотерського.
* Збережено правопис оригіналу
N.B.: Останній коментар стосується повідомлення “У ЧОРТКОВІ БУВ БУДИНОК РОЗПУСТИ”.
Коментар від 06.07.13 (повторно):
У автора, напевно, такі собі «фантазії збудженого розуму» щодо «оголеності» дівиці! Хоча, «коли захотіти», або ж після вливання певної дози “aqua vitae”, в нашому місті і не ТАКЕ можна побачити! Наприклад, таку ж «оголеність» того «гомункулюса», що біля пожежного депо! Дивно, що автор не згадав «кіношедевр» з «ленініани» часів совдепівського агітпропу 1960-х, в якому революційний матросік, дивлячись на безруку скульптуру Венери Мілоської, і пройнявшись високим «буржуйським» мистецтвом, обурено вигукує: «Кто бабє рукі обламал?! Узнаю, кто бабє рукі обламал – обламаю ноґі!»!!
І все ж незрозуміло, чому аффтор зробив «тонкий» висновок, що ЦЯ «пані» має стосунок саме до лупанарію часів польської «панщини».
Зрештою, якщо І-журнал (а разом з нею і автор) претендує на певну серйозність свого видання та достовірність інформації, то все ж ВАРТО було вказати джерело (архівні матеріали, свідчення «пацієнтів» бордельєро etc.), з якого отримана ЦЯ інХВормація. А так – дуже схоже на чергове «ОБС» від баби Параски для любителів «смаженого». Ні більше, ні менше.
N.B.: Чому був видалений мій коментар-відгук від 05/07/2013? “Не пишу повідомлення, що містять образливі і нецензурні вислови, заклики до міжрелігійної, міжнаціональної та міжрасової ворожнечі.” Будь-ласка, поясніть, КОГО і ЧОМУ не влаштовує МОЯ думка?
Даю повторно свій коментар:
Дивно те, що в окупаційних умовах українці самоорганізувались і ВСУПЕРЕЧ тодішній НЕукраїнській владі спромоглись, зібравши необхідні кошти, побудували гідний ПАМ*ЯТІ стрільців УСС пам*ятник. А зараз, в умовах НЕзалежності, нехай і “хворої”, неповноцінної, та все ж НЕзалежності, без ТИХ утисків місцевої НЕукраїнської влади в 1920-30-х роках, і так звана представницька, і призначена з БанЬкової ДЕРЖАВНА влада робить вигляд, що не знає про проблему впорядкування могил вояків УГА на головному цвинтарі міста. Ось, якби ЦІ могили були “під носом” у влади, на видноті і бур*яновим «цвітом» різали їм око (про їхню совість якось язик не повертається говорити), можливо(!), тоді б зарухались. Принаймні, оголосили б про народний збір коштів, якщо міський бюджет «дірявий», з якого, як казала одна «уважна» пані, «все тЄгають і тЄгають ті, що до нього найближче».
На 22-му році НЕзалежності ТАМ все ще бур*яни! Поряд з могилами тих, хто таки удостоївся гідної і належної уваги, поваги і пам*яті своїх земляків-поляків.
Мабуть, тим, хто у владі, легше всього робити винним тих, кому це болить. Або ж шукати не там, де загубили, а під ліхтарем.
Ну, як тут не погодитись з тим «незручним» «діагнозом», що українці – «хвора нація»! І ПРОБЛЕМА – ще одна з дюжин! – ще й в тому, що НІХТО про це не хоче говорити вголос, не хочуть зізнаватись в цьому, в першу чергу, самі собі. А для чого? Краще і лЬОгше, щоб було якось-такось, так ніби нічого з нами, українцями, і не сталось впродовж – ні, не десятків, – вже сотні років ! Хотів би, дуже хотів би помилятись. Але перед очима ТІ могили … А на ТИХ могилах, як і десять, двадцять, тридцять, сорок … років тому – БУР’ЯНИ! Деколи здається, що той сересер нікуди і не зник.
А тим часом деякі суперпатріотичні галичани закидають «східнякам» щодо їх непатріотизму. Але про який патріотизм можна їм закидати, коли ТУТ він заріс або ж бур*янами, або ж майже суцільною – рідною «галицько-патріотичною» – корупцією. Sapienti sat!
Дивно те, що в окупаційних умовах українці самоорганізувались і ВСУПЕРЕЧ тодішній НЕукраїнській владі спромоглись зібрати кошти і побудувати гідний ПАМ*ЯТІ стрільців УСС пам*ятник. А зараз, в умовах НЕзалежності, нехай і “хворої”, неповноцінної, та все ж НЕзалежності, без ТИХ утисків місцевої НЕукраїнської влади в 1920-30-х роках, і так звана представницька, і призначена з БанЬкової ДЕРЖАВНА влада робить вигляд, що не знає про проблему впорядкування могил вояків УГА на головному цвинтарі міста. Ось, якби ЦІ могили були “під носом” у влади, на видноті і різали їм око (про їхню совість якось язик не повертається говорити), можливо(!), тоді б зарухались. Принаймні, оголосили б про народний збір коштів, якщо міський бюджет «дірявий», з якого, як казала одна «уважна» пані, «все тЄгають і тЄгають ті, що до нього найближче».
На 22-му році НЕзалежності ТАМ все ще бур*яни! Поряд з могилами тих, хто таки удостоївся гідної уваги, поваги і пам*яті своїх земляків-поляків.
Мабуть, тим, хто у владі, легше всього робити винним тих, кому це болить. Або ж шукати не там, де загубили, а під ліхтарем.
Ну, як тут не погодитись з тим «незручним» «діагнозом», що українці – «хвора нація»! І ПРОБЛЕМА – ще одна з дюжин! – ще й в тому, що НІХТО про це не хоче говорити вголос, не хочуть зізнаватись в цьому, в першу чергу, самі собі. А для чого? Краще і лЬОгше, щоб було якось-такось, так ніби нічого з нами, українцями, і не сталось впродовж – ні, не десятків, – вже сотні років ! Хотів би, дуже хотів би помилитись. Але перед очима ТІ могили … А на ТИХ могилах, як і десять, двадцять, тридцять, сорок … років тому – БУР*ЯНИ! Часом здається, що той сересер нікуди і не зник. А тим часом деякі суперпатріотичні галичани закидають «східнякам» щодо їх непатріотизму. Але про який патріотизм можна їм закидати, коли ТУТ він заріс або ж бур*янами, або ж майже суцільною – рідною «галицько-патріотичною» – корупцією. Sapienti sat!