“Іноді, коли церковні свята припадають на робочі дні, ми разом ідемо до храму. Чому так важливо відвідувати Богослужіння? Тому, що тоді відбувається очищення душі. І не тільки. Вчені довели, що під час Літургії, під час щирої молитви, у людини змінюється формула крові. Молитва має велику силу. Проси – і дасться тобі. Але, якщо ми молимося у багатолюдному храмі (особливо старовинному, що розміщений на особливому місці і який намолений за багато років), тоді наша молитва набирає майже містичної сили.
Хоч, чесно кажучи, мені завжди найкраще і найзатишніше у маленькій малолюдній церковці чи напівпорожній капличці. Багато хто зі студентів говорить мені: так, я вірю, але до церкви не ходжу. Віра і Церква – це різні речі. Навіщо мені священики, так би мовити – провайдери? У мене свій контакт з Богом, своє доростання до Абсолюту. Я відчуваю, що Бог любить мене, я бачу Його… З цього приводу дозволю навести собі одну цитату: “У людей віри не є лайкою поняття церковності. Вони не розокремлюють церковності й духовності. “Релігійні дилетанти” вважають так: от у мені Бог, у мені живе духовність… А хто тобі сказав, що то в тобі Бог, а не диявол? Ангели, як написано у церковній літературі, лиця Божого не можуть бачити, прикривають крилами свої очі від колосального світла, а тут ти, п’яненький, брудненький, брехливенький, із совістю доволі запаскудженою – і ти вже бачиш Бога, у тобі Бог говорить? Ні! Без конфесії, церкви – немає віри. Без сповіді, причастя, відвідин храму, колективної, соборної молитви – йдеться про духовність. Церковність – це не зовнішня оболонка життя духу, це канон духовної дисципліни” (О.Яровий у розмові з О. Стусенком, ЛУ, 14 травня 2009 року). І ще. Бог – безконечність, і тому Його неможливо ні побачити, ні осягнути. Ми спроможні лише повірити, що є сила, яка контролює Всесвіт, яка сама уособлює Всесвіт – нескінченність…. Я полюбив Літургію і сприймаю її не лише як один з найбільших шедеврів світової духовної культури (все-таки, це більше Боже, ніж людське), а й дійсно великої очисної сили. Якби я жив у великому місті, то, безперечно, відвідував би усі вранішні Богослужіння… Коли звучання Літургії пропускаєш через себе і опиняєшся наодинці з Богом, тоді зовсім неважливо, хто стоїть обіч тебе й скільки людей навколо, бо насправді нікого не бачиш. Відчути присутність вищої сили можна і в лісі, і в пошті, і навіть у своїй кімнаті, але злитися з Богом найлегше у церкві. Й коли хтось каже, що він не ходить на Богослужіння лише тому, що навколо нього люди, яких він не хотів би бачити і під чиїми поглядами нишкне, то він просто лукавить, бо в церкву ходити йому не хочеться”.
Петро Сорока, письменник.