Олександр Стадник для Чортківщини, відтак і Тернопільщини – то не одна, а цілих кілька епох. У плані розвою як виключно господарчих віх краю, так і духовно-інтелектуальних змагів. А вже росту громадянської позиції – й поготів.
Знаю його ще від початку двотисячних років. Тоді, пригадую, коли вистачало пальців однієї руки, аби перелічити не «лежачі», а функціонуючі промислові підприємства на мапі району, і спроектувалося, було, на цьому тлі ЗАТ «Агропродукт». А врівень з тим – й особа директора: знаючого та сміливого керівника, новатора з креативним підходом до вирішення начебто й банальних на перший погляд питань, проблем, що вже «з бородою»…
А потім випадало не раз і не двічі угледіти й відчути харизму п. Стадника уже в його амплуа голови Чортківської райдержадміністрації, відтак – голови районної ради. «Осідлавши» крісло очільника району на крилах помаранчевих вітрил, після першого Майдану, Олександр Михайлович одразу ж вніс у звичні, десятиліттями бачені до того й наскрізь просякнуті не одним збайдужілим віянням районного керівництва владні кабінети якусь особливу, притаманну борцям за натурою, та все ж з поміркованим (а не з плеча) підходом (зокрема в плані людського фактора), новизну, очікувану втіху. І – конкретику щодо жданих, коли б не сказати, вистражданих змін.
Пригадую весну 2006-го. В полях танули сніги. Глибокі талі води стояли й обабіч гостинця, а часто-густо віялом розбризкувались під колесами легківки, хоч як не намагався спритно викручувати кермо загалом непоганий водій, голова РДА Олександр Стадник, прагнучи обминути великі озерця просто на асфальтівці. Ми їхали у Полівці, на вітцівщину відомого в регіоні письменника Володимира Погорецького, нашого колеги по перу. Туди, до свого родинного села, до рідної школи, яка вчила його мудрості й таланту, письменник їхав на гостину, везучи з собою гостей, в тім числі й згаданого Олександра Стадника. Пам`ятаю, як голова РДА повідомив тоді, вже у школі, радісну для учнів та навчителів новину: незабаром тут з`явиться комп`ютерний клас! Бо цьогоріч, мовляв, передбачено комп`ютеризувати в районі всі школи І – ІІ ст. Чи не першою ластівкою стане Полівецька, і не без сприяння її талановитого випускника Володимира Погорецького… Пригадую, як в часі того візиту до Полівців голова райдержадміністрації подарував мамі нашого Володимира Антоновича квіти – пломінкі поміж танучих снігів, стійкі та мужні, як вистраждана, проте відкрита для добра душа матері воїна-«афганця»…
Це лиш одна з миттєвостей властивої О.М.Стаднику комунікабельності, «замішаної» десь на найтонших, найчутливіших нитках-струнах людських взаємин. Торкнутися їх, можливо, не настільки опоетизовано, як у згаданій ситуації, мені випадало не раз. От хоча б колективне інтерв`ю тодішнього очільника виконавчої гілки району журналістському гурту «Голосу народу» з причини його перших ста днів перебування біля владного «керма». Стенографуючи ті запитання-відповіді, пригадую, й нарекла їх влучним заголовком – «Сто днів взаємної довіри». Бо власне таке бачення викристалізувала бесіда. А умовиводи – ось вони, сфокусовані в підзаголовках: «Мірило успіхів та невдач», «Своє несвоє поле», «Формула стабільності: гроші в банках, симпатії – поза роботою», «Село – то душа і колиска держави», «По чім мозолясті руки та інтелект?», «Дороги надії нашої», «Свобода совісті – ознака демократії». Наш візаві тоді зізнавався: «Розширилось коло спілкування, дізнався і відчув багато нюансів, які до того бачилися легкими й простими до вирішення. Масштаби роботи збільшилися, відповідальність за весь район…».
Відтак, вже по році перебування Олександра Михайловича в кріслі голови РДА, був прямий зв`язок з читачами. І – знову солідна «порція» одкровень, що кредит народної довіри доводиться відробляти, та ще й як! «Приціл» на добробут, альтернативи немає», – стверджував голова. А ще, що найкраща інвестиція – то інвестиція правоти. І невідворотність функціонування «помаранчевої» влади під патронатом виключно благих намірів…
Восени 2013-го постав новий Майдан, що спричинив Революцію Гідності. Пригадую зимовий набурмосений вечір – початок грудня. Газетний день, верстається номер, вже й друкуватиметься через годину-дві. І тут до редакції – гості: революціонери, ще пропахлі Майданом, щойно зі столиці. В числі трьох побратимів по боротьбі, громадських та політичних лідерів, осіб добре знаних й авторитетних на теренах Чортківщини, – й депутат Тернопільської обласної ради, голова її постійної комісії з питань бюджету Олександр Стадник. Варто зазначити: їх меседжі були сповнені незбагненним вмістилищем емоцій, тож, як виявилось, нелегко й непросто виокремити думки щодо тих процесів, які перебували в усіх на устах й до яких була прикута увага всього прогресивного людства світу.
Мовлене ним спонтанно, прямісінько з коліс, і лягло гарячим рядком на газетні шпальта:
– Нині потрібне перезавантаження всієї країни через нові вибори. Ключовий момент полягає в тому, щоб не поміняти Василя на Степана чи навпаки, є вимога поміняти систему влади. І тому сьогодні повинні піднятися всі: хто може – їхати до Києва, хто не може – висловлювати свою громадянську позицію публічно, підтримавши ті рухи, які є в Україні. Закінчилися часи «кухонь», обговорень перед телевізором. Фактично до ночі із п`ятниці на суботу стояли вимоги підписання Угоди про Асоціацію з ЄС. Тієї ж ночі змінилося все. Зараз стоїть вимога зміщення цієї влади, тому що так вчиняти зі своїм народом неможливо. Влади, яка ховається за «Беркутом» від своїх людей. Люди ж вийшли на Майдан, щоб висловити свою позицію і мають на це право. Тому що згідно з Конституцією України вся влада у нас належить народові, ми через вибори реалізовуємо своє право і обираємо владу. Коли ж вона веде себе не так, ми вийшли всі сказати «ні!». Назад відступати нікуди, іншого шляху у нас немає: держава в небезпеці. Якщо ми відступимо – закріпимо диктатуру. Якщо ж відстоїмо – ми країну змінимо. На другий план зараз відходять партійні преференції, прапори – ми для себе домовилися, що країну об`єднуємо і робимо її іншою.
Чинити саме так – робити іншою державу, область, район, місто й село, вулицю, чиюсь оселю й, беззаперечно, чиюсь долю, змінюючи світ до кращого, – у цьому, вочевидь, його найголовніший, визначальний меседж. Завжди і скрізь, неодмінно. Ну скажіть, хіба мало часу й сил потребує діяльність бюджетної комісії в «розрізі» всенької області, та ще й надскладних власне для бюджету часів? Хтось інший, мабуть, сховався б за тієї заклопотаністю, завантаженістю, не простував би з обласного центру до районного в часі найдрібнішої «дрібниці». Хтось, можливо, проте не її нинішній голова. На сесіях райради, засіданнях колегії РДА, та що там – навіть на буденних, здавалось би, апаратних нарадах наш обласний депутат Олександр Стадник присутній: з тим, аби втрутитись в текстуру розглядуваного, підказати, взяти на себе добрий шмат невирішеного…
Ще тоді, одразу по приходу як у політику, так і до владних кабінетів, Олександр Михайлович акцентував, що є прихильником трьох «п»: «порядність», «патріотизм», «професіоналізм». Підкреслював: якщо на цих трьох «п» формуватиметься влада, динаміка розвитку держави неодмінно буде позитивною. Вже начебто й минула «мода» на власне таке означення – «притерлося» воно, чи що, – часто й не раз лиш для красного слівця повторюване в суспільстві. Однак такі особистості, як персонаж моєї замальовки, схоже, зостаються вірні тій прихильності на все. Бо ж, як не крути, а кожне з тих «п» має всякчас слугувати авангардові нашої нації принаймні за меседж, коли не за гасло…
Анна БЛАЖЕНКО