Кажуть, що людина, яка займається різними видами діяльності одночасно, виконує їх недосконало і поспішно. Однак з цим можна не погодитись, адже інколи Бог дарує одній людині десятки талантів, які вона розвиває і примножує. Такою людиною був, без сумніву, блаженної пам’яті слуга Божий Папа Іван Павло ІІ – велична постать XX століття, яка змогла змінити обличчя Землі: помирити ворожі народи, зупинити хаотичну й аморальну політику багатьох держав.

Хоч уже кілька років серед нас немає цього люблячого духовного батька і сподвижника, але світ плекає пам’ять про папу і захоплюється багатогранністю його таланту. Філософ, письменник, богослов, театральний актор, спортсмен – це далеко не повний перелік дарів, якими наділив Кароля Войтилу Господь.
Здавалось би, про Івана Павла II відомо практично все, і тому говорити про нього – це дублювати раніше кимось сказане чи досліджене. Однак це не так. Адже, скажімо, факт, що Іван Павло II – це поет у сутані, відомий далеко не кожному. Власне, саме література була для нього пасією і чимось унікальним, тим, що змушує душу співати. Завжди особливе місце в творчості Папи посідала поезія, до якої він горнувся ще з юних літ навчання в Ягеллонському університеті у Кракові. Саме там яскраво запалала зоря поетичного дивосвіту майбутнього всесвітньо відомого гуманіста і пронеслась горизонтом духовно вбогої ери XX століття.
Протягом свого важкого життя, повного поневірянь і страху, Іван Павло II ні на мить не залишав на самоті свою поетичну музу. І навіть стоячи перед воротами смерті, він написав своє останнє поетичне слово, своєрідний літературний заповіт «Римський триптих». Поезія була для нього тим, чим є вода для риби, простір для птаха, ґрунт для зерна.
Аби дізнатись про життя й діяльність справжнього поета, достатньо прочитати кілька його творів. Беззаперечна істина. Читаючи лірику папи, немов справді йдеш разом із ним крутими життєвими дорогами: від першого смутку втрати матері (вірш «Над твоєю білою могилою»), крізь випробування війни (поема «Каменоломня»), до усвідомлення метафізичної суті вічного життя (медитації «Римський триптих»). Ще з юних літ Кароль був закоханий у красу рідних Бескидів, у глибину своєї мови і культури. У 1938 р. він виступав на літературній зустрічі з віршами, що ввійшли до збірника «Бескидські балади». Професійна і чуттєва щодо поезії публіка відразу оцінила літературні та ораторські здібності молодого літератора. У 1939 р. Войтила, маючи лише 19 років, закінчив другий том віршів під назвою «Слов’янська книга», який має ще одну назву «Ренесансний псалтир».
Поезія Івана Павла II вкрай складна для сприйняття і багатоаспектна. В ній криються різні секрети і коди. Щоб хоч частково осмислити сказане Папою у вірші і щось з цього взяти для своєї душі, необхідно володіти знаннями з царини Святого Письма, історії, філософії, релігії, античної літератури, психології. Поезія Папи є синтезом метафор, основаних на метафізичних і особистих душевних переживаннях. З допомогою цього вона стає своєрідною наукою, трактуванням, здавалось би, простих, але водночас глибоко моральних біблійних сюжетів чи загальновідомих мотивів.

Віталій ЗАТИЛЬНИЙ,

викладач Християнського колегіуму ім.Й.Сліпого

Іван Павло II – Кароль Войтила
Вибрані поезії у перекладі з польської

Над твоєю могилою
Над твоєю могилою білою
Білі сяють життя квіти.
Скільки літ пронеслося стрілами
Та й без Тебе – духу лету.
Над твоєю могилою білою,
Що закрита стільки років,
Спокій грає з диво-силою,
Як зі смертю – так глибокою.
Над твоєю могилою білою
Тиша світла променіє,
Нібито сповняє силою,
Ніби скріплює надію.
Над твоєю могилою білою
Я вклякнув зі своїми смутами.
Скільки часу промчалось стрілами –
Я дитятком був, не забути це.
Над твоєю могилою білою
Любов – мамо – є зупинкою.
Мої губи шептали з безсилою:
– Дай же вічного спочинку.

10
За цю мить, повну смерті дивної,
що в безмежну вічність відпливає,
за торкання жару далекого,
де садок глибокий упадає.
Змішалась хвилина із вічністю,
краплина море обняла –
впадає сонце з тихістю
углиб морського валу.
Життя – це хвиля подиву, це хвиля понад смертністю?
Дно тиші із затокою – і люди із самотністю.
Звідти веслуєш у небо,
як із човна глянеш в боки,
перемішається разом
щебет дитинний – і подив.
Фрагмент із «Пісні про утаєного Бога»

До польської сосни
Де винниць, свіжих апельсинів густо,
Простачко моя з дому, закоп’янська сосно!
Од матері й сестер відірвана без ради,
Стоїш, сирітко, серед чужого саду.
Яка ж приємна ти для мого ока гостя.
Обоє ми приречені прожити вік без злості.
Мене занесла теж ця подорож далеко,
І час життя пливе в чужій землі нелегко.
Чому – тебе ж чужих опіка охопила –
Ти зовсім не зросла і не зміцнила сили?
У тебе тут раніш весняні роси, сонце,
А ти зів’яле гілля хилиш на сторонці.
В’янеш.
Сохнеш у смутку на квітів площині,
Життя ти не маєш, нема ж Батьківщини.
Вірне дерево!
Не збореш вигнання і суму,
Ще трішки осінньо-зимового шуму,
Похилишся мертва!
Земля чужа прийме до себе.
Дерево моє!
Чи я щасливіший від тебе?
                               Листопад 1995

* * *
Йти під вітер, йти під смерч, йти крізь бурі
В серці мати Міру Мір,
В серце взяти Віру Вір
Святий Уряд!
Не знати, чи двигнуть рамена
Од вітру і струни не терпнуть.
Всю силу вишарпни з мене!
Відкрий мені небо! О Земле!..
Вінцем прикраси мої груди!
І крила на шоломі будуть.

2. Джерело
Затока лісу виходить
в ритмі гірських потоків…
Якщо хочеш знайти джерело,
мусиш йти вгору, проти течії.
Продирайся, шукай, ж відступай,
знаєш, що воно повинно десь тут бути –
Де ти, джерело?.. Де ти, джерело?!
Тиша…
Струмку, лісовий струмку,
відкрий мені таємницю свого початку!
(Тиша – чого мовчиш?
Як же старанно ти укрив таємницю свого початку.)
Дозволь мені замочити губи
в джерельній воді відчути свіжість,
оживаючу свіжість.
Фрагмент циклу медитацій «Римський триптих»