Кілька днів був у своїх Полівцях (25 жовтня минув рік як батькова душа полинула у засвіти). Залишилася старенька мати, яку доводиться доглядати. Молюся у ці (задушні дні) за татову душу, за душі інших відомих та невідомих людей, випрошую в Бога здоров’я для матері.
Але не секрет, що буваючи в гостях у рідному селі Полівці, хочеться бачити його чимраз кращим. Однак проблем сьогодні у його житті ще вистачає. Особливо дошкуляють розбиті дороги, безробіття, люди стали якимись замкнутими, озлобленими, похмурими. Чому ми не можемо мати в селі добротні вулиці без калюжі і болота, а жителі села пристойну роботу? Люди ж живуть тут працьовиті, вони достойні найвищої турботи про себе з боку різного рівня керівників. Пора їм, нарешті, подумати про це.
А то якась кричуща закралась несправедливість нині ув українській державі: хтось жирує, паразитуючи на людській праці, інший – з хліба на молоко щодня перебивається. Виняток в селі становлять лише сім’ї, де один із членів родини працює за кордоном, перебуває на заробітках. Аж страх бере, дивуються люди, такий маленький чобіток на географічній карті світу, як Італія, може прогодувати і себе, і тисячі українців. Про моральність цього питання вже не говорю…
Серце наливається смутком, коли я проїжджаю через с. Джурин. Тут я закінчував місцеву десятирічку, відвідував хореографічний гурток у сільському будинку культури, звісно, що «кавалєрував», а зараз дороги в селі – яма на ямі, будинок культури якось осипався, осунувся, міжшкільний комбінат скоро розвалиться, усім приміщенням, в яких «засідало» сільське урядництво, потрібний догляд. Дивує, що навіть людські оселі, які, пам’ятаю з часів своєї юності, були зразковими, сьогодні, ніби осиротіли. Здається, що все поросло бур’яном і людською байдужістю… А за радянських часів це село було, так здавалось мені, як писанка – славним на всю округу.
Чуму Українська Незалежність принесла на галицькі землі економічний занепад і духовну руїну? Я хотів би жити в Україні, за яку боролись, проливали кров мільйони українців. А така держава є для мене злою мачухою.
Володимир Погорецький.