Вчора, у Страсну п’ятницю, я ходив із своїм сімейством та добрими приятельками у катедральний храм Петра і Павла до Божого гробу – Плащаниці, яка символізує тіло померлого Ісуса Христа, сьогодні – на освячення пасок. Після усіх суєтних буднів тільки тут, у цьому величному чортківському храмі, моя розтривожена душа відчула душевний спокій і умиротворення. Мимоволі подумалось: «Щасливою є лише та людина, котра живе у гармонії сама з собою і Господом Богом. Шукати щастя поза Церквою – марниця, тупоумство і гіркота гіркот».
Але не можу зрозуміти, постоявши якийсь час на тротуарі побіля церкви: «Чому половина чортківських «європеїзованих турків», проходячи повз Божий храм навіть не перехрестяться?”. Питання поки що залишається без відповіді.
Пам’ятаю добре, як ще на зорі Української Незалежності майже кожен наш краянин, який опинявся біля церковних воріт осявав себе хресним знаменням, а нині усім перекапустила голови, мабуть, ця олігархічна/охлократична влада, яка взялася на брехні і розпусті розбудовувати наш спільний дім.
Володимир Погорецький.