Преосвященний Владика Кир Яків (при народженні Ярослав) народився в 1919 р. в селі Дуплиська Заліщицького району. Батько Григорій Тимчук був протягом багатьох років дяком в с. Дуплиська, на могилі батька написано, що похований довголітній дяк села Дуплиська. Любов до Бога і прагнення йому служити передалось дітям – старший син Євген – о. д-р Єронім, 2-й син Ярослав – Владика Яків, 3-й син Нестор став лікарем, одна з 4-х сестер (а всіх було семеро дітей) Савина закінчила факультет англійської мови в Чернівецькому університеті в липні 1992р. Слуга Божа стає василіянкою і приймає монаше ім`я Софронія.
В 16 років Ярослав стає ченцем Бучацького монастиря оо. Василіян і отримує ім`я Яків. Потім були Крехівський монастир, духовна семінарія в Кристинополі. В м. Ярославі (Польща) 1943 р. рукоположений у священики.
Свою першу Святу Літургію відправив у Гошеві на Ясній Горі. Згодом з приходом радянських військ став парохом Чортківської церкви Св. Покрови. Із спогадів о. Якова: – То було вже в Чорткові. Вночі прийшла одна жінка і дуже просила прийти охрестити дитину. Я пішов. Батько дитини був військовий. Десь за 3 чи 4 місяці приїхали військові і сказали негайно збиратися. Куди я не знав, але всю дорогу молився. Військові сказали, що мене чекає начальник НКВД, тому я не знав чого чекати. Яке ж було моє здивування, коли в начальнику я впізнав батька охрещеної мною дитини. Він відвіз мене в тюрму. Підійшовши до однієї з камер, я побачив там рідного брата Нестора . Пізніше мені розповіли, що Нестора знайшли під час обшуку в соломі на стриху однієї з хат в с. Лисичники (а це був початок 1945 р.). Він лежав хворий без свідомості, але в руках тримав автомат. Начальник НКВД сказав, що як мій боржник може відпустити брата, але при умові, що той більше в село не покажеться і не візьме в руки автомата. Мама «впізнала» в с. Угриньківці в одному з убитих хлопців свого «сина» і ревно поплакала над убитим. А Нестор закінчив Ів. Франківський медінститут і в с. Дуплиська показався аж в 1965р. на похороні мами. Настав 1946 р. «Ударте пастиря і розбіжиться стадо». Уряд Сталіна організовує т.зв. (групу Воссоедінєнія УГКЦ з московською Православною Церквою). Отець Яків, як і більшість священиків УГКЦ, переходить на нелегальне становище. Працює в музеї м. Коломия, в аптеці в Копичинцях, на цукрозаводі «Хрещатик». Однак скрізь недовго, тому що скрізь погрози і переслідування КГБ. Це ж стосувалося і родини.
В м. Коломия, де мешкали Тимчуки (хоч о. Яків офіційно був прописаний у с. Малехів Львівської обл., а о. Єронім в Вижниці Чернівецької обл.) не раз приходили товариші з обшуками, сусідам пояснювали, що там живуть баптисти, тому за ними треба наглядати. Там проживали сестрині діти, і вони не раз, ідучи з школи, попадали на допити в КГБ. Тільки пізно ввечері діти приходили плачучи додому. Вже в 1978 р. до нас в хату в Заліщиках, прийшли два молодики перевірити паспортний режим. Оббігли всі кімнати. Нікого зайвого не знайшовши, розписалися в будинковій книзі і пішли. Коли через декілька днів я звернувся в паспортний стіл і запитав начальника, що то за перевірка, вона, прочитавши прізвища сказала, що таких не знає і ніяких перевірок останнім часом у Заліщиках не було.
о. Яків багато читав, цікавився літературними новинами, пояснюючи це тим, що кожний священик, який себе поважає, повинен знайти спільну мову з людиною будь-якої професії. Ходив, одягаючись просто, щоб не кидатися постороннім в очі, але акуратно, кажучи, що не одяг прикрашає людину. А одним людям на таке зауваження відповів, що вони гарно одягаються, то це добре, але погано, що в них книжки порозкидані на стриху. Отець Яків любив повторювати слова великого поета «кожен думай, що за тебе мільйонів світ стоїть. Що за долю мільйонів мусиш дати ти одвіт». Ще 16 грудня 1988 р., збираючись до Чорткова, о. Яків переночував у мене вдома в Заліщиках, ранком поскаржився, що щось вночі йому було важко дихати, (а владика переніс на ногах інфаркт міокарда) про що неодноразово свідчили зроблені кардіограми. На моє зауваження, що треба трохи полежати, підлікуватись, відповів: «Як це лежати? Там люди чекають на мене, щоб почути Боже Слово!» І поїхав, щоб вже повернутися до Заліщик у домовині.
Після похорону о. Владики Якова Заліщики ожили, повернулися в лоно греко-католицької Церкви. В 1988 р. о. Я.Лесів (який пізніше загадково загинув у автокатастрофі), який був на похороні о. Якова писав: “Українська греко-католицька Церква жива – це більше 5 млн. віруючих, 8 єпископів, 300 священиків. Тайно висвячуються священики, тайно сповідуються християнські обряди, тайно хрестять дітей, тайно хоронять, тайно моляться і просять у Бога мужності і спасіння”.
Ярослава та Василь Гарбузяки
з родини Тимчуків