Вона була освіченою, інтелігентною, досить приємною у спілкуванні. Не дуже яскрава зовні, однак ціну собі знала. Чоловіка шукала по собі. Вже довго шукала. Але траплялися все не ті.
Якось Тамара з приятельками потрапила на вечір у клуб для самотніх. Раніше на таких заходах не бувала: вважала, що марно й безглуздо шукати там порядну людину.
…Вони зіткнулися у дверях кафе. Саме таким бачила його Тамара у своїх снах, мріях. Невисокий, худорлявий, у бездоганно відпрасованому темному костюмі, в окулярах у красивій черепаховій оправі з розумним інтелігентним обличчям.
Від несподіванки в Тамари перехопило подих.
— Дорогу паням, — усміхнувся він, пропускаючи поперед себе жіночу компанію. Красиві білі зуби незнайомця зовсім спантеличили Тамару. Нікого не бачила, крім нього. Й не чула. А коли запросив Тамару на танець, їй хотілося, притиснувшись до його плеча, кружляти у вічному вальсі…
Пішов її проводжати. Місячна ніч. Яскраві зорі. Вони довго гуляли у безлюдному засніженому парку. Їм було легко й приємно вдвох.
Він щовечора приходив у її затишну однокімнатну квартиру, що в центрі міста, приносив ласощі, гостинці. Так і промайнула зима…
Весною Тамара відчула в собі зміни. В ній зародилося нове життя, та вона не наважувалася відкритися коханому.
…Вони гуляли в парку, як і в той пам’ятний вечір їхнього знайомства. П’янила ароматом розквітла черемха, від легкого доторку вітру тріпотіло молоде листячко на старій липі, дрібненька шовковиста травичка. Птахи й дерева сповіщали всьому світові про любов і торжество життя.
Тамара, сповнена радості, відкрила свою таємницю: «Любий, у нас буде малюк, такий же красивий та розумний, як тато». На те Андрій, її коханий, піднявши окуляри в черепаховій оправі, пробелькотів, що він тут ні при чім, що це її проблеми…
Антон — маленьке диво з зимової казки, що її вимріяла Тамара, росте на славу й радість матері. Схожий на свого батька — такий же кмітливий, зосереджений, товариський… Та жодного разу хлопчик не бачив свого тата.
Оксана ЗАГУСТА.