Христос Рождається!
(Лк. 2, 10) Кожного року Різдво Христове спонукає нас задуматися над великою таємницею приходу у світ Божого Сина. Напевно, були якісь надзвичайно вагомі причини, щоби Бог – Творець людини, Сам став людиною і ввійшов у світ людей. Зі Святого Письма і з науки Церкви знаємо, що цими вагомими причинами було і є бажання Бога визволити людину – Своє створіння – з рабства зла і повернути її до свого Творця, тобто до того життя з Богом, задля якого і була створена людина. Катехизм УГКЦ говорить, що метою людини є «увійти в сопричастя Осіб Пресвятої Тройці.» (Катехизм УГКЦ, п. 255). Триєдиний Бог – Пресвята Тройця – є причиною і найвищою метою людини. Господь Ісус Христос вказав на мету Свого приходу: «Я прийшов, щоб мали життя, щоб достоту мали» (Ів. 10, 10). Життя людини після гріхопадіння, тобто життя в грісі, не є, власне, справжнім життям, а є існуванням, негідним людини яко істоти, створеної на образ і подобу Божу. Життя в грісі – це духовна смерть: «Знаю твої діла; що ім’я носиш, ніби живий, а мертвий ти» (Одкров. 3, 1). На жаль, гріх так глибоко увійшов у єство людини, що став нормою життя і людина вже не розуміє, як можна обійтися без гріха. Але гріх – це не тільки моральна категорія, але певна сила зла, яка, заволодівши умом і бажаннями людини, веде людство і світ до самознищення і смерті. На перешкоді цьому став Бог, який не хоче смерті грішника, але щоб той навернувся і жив: «Киньте безумство – й житимете» (Прип. 9, 6). Божий Син прийшов, щоб зупинити процес гріхопадіння і завернути людину з дороги смерті на дорогу життя: «Цим виявляється до нас любов Божа, що Бог свого Єдинородного Сина послав у світ, щоб ми жили через Нього» (І Ів. 4, 9). Отже, щоб увійти в життя, треба прийняти Ісуса Христа, бо тільки єдиний Він є Дорогою, Правдою і Життям (пор. Ів. 14, 6). Прийняти Господа означає, найперше, прийняти те, що він навчав: «… слова, що їх я вимовив до вас, вони й життя» (Ів. 6, 63). Наука Христова міститься у Святому Письмі і в навчанні Церкви (зокрема в Катехизмах Церкви). Але не достатньо є тільки пізнати науку Господню, треба ще жити згідно неї, на що людина сама по собі не здатна. Тому й прийшов Господь, щоб дати нам не тільки Своє навчання, але Себе Самого, щоб продовжувати жити в нас, даючи нам Своє життя. Увійти в життя Бога означає особисто прийняти особу Господа Ісуса Христа: «Бог дав нам життя вічне, і це життя у Його Сині» (І Ів. 5, 11). Отже, життя Боже буде розвиватися у нас тоді, коли ми дозволимо увійти в наше життя Господу. Святе Таїнство Хрещення і є початком нашого входження в Боже життя. Щоб Боже життя не згасало, а розвивалось в людині, необхідною є постійна згода на це самої людини, оскільки воно передбачає постійно триваючий процес переміни – обожествлення людини, що є часто болючим, важким і неприємним, бо пропонує людині відрікатися своїх амбіцій, гордині, переступати через свої немочі, відкидати свою волю заради волі Божої і т. п. Все це завдає болю, і тому Творець постійно чекає згоди людини. Так, життя з Богом у цьому світі не є безхмарним і безпроблемним, але й життя нашого Господа було сповнене небезпек і терпінь. Але Господь дає нам заохоту, дає нам те, чим потягає нас до життя з Ним. Які б не траплялися випробування на нашій життєвій дорозі, Господь завжди дає нам свою радість. Не ту галасливо-емоційну радість, яку дає світ, але тиху, ніжну і разом з тим незнищенну радість свого буття, яка проникає в найглибші глибини нашого серця. Господня радість є невід’ємним елементом Божого життя. Бо життя з Богом – це радість. Господь сказав: «щоб була у вас Моя радість і щоб ваша радість була повна» (Ів. 15, 11). Саме радість відчули пастушки і мудреці зі Сходу, коли побачили Його як немовля: «зраділи радістю вельми великою» (Мт. 2, 10). Вони шукали Месію – Царя царів, і Він допоміг їм знайти Себе і як нагороду – дав їм відчути радість Свого життя. Це радість нового життя, яке отримує кожен, хто хоче отримати і хто заради цього віддає Богові всього себе. Тільки тоді приймемо життя Бога, коли безумовно віддамо Йому себе. Радість Господня оживляє людину, яка через постійні проблеми, розчарування, непорозуміння втратила смак життя, стала байдужою до всього. Радість Господня є всесильна. Вона пробивала пекельний морок страху таборів смерті і оживляла серця наших вірних надією, даючи їм сили в тих страшних умовах бути людьми і до кінця зберегти святу віру. Вона незнищенна і вічна, як сам Бог. Тому найперше, що дав людям Божий Син як маленьке дитятко – це радість. З радості почало вічне Життя свій прихід у світ людей, щоб люди згодом змогли пізнати і жити ним у повноті. Повертаючи людину до повноти життя з Ним, Творець таким чином відновлює і перемінює увесь світ. Бо відносини людини з Богом – це найголовніші і визначальні відносини у вселенній. Вони визначають лице світу і його майбутнє. Зв’язок з Богом – найперший і найсуттєвіший із 4-ох головних зв’язків, які зумовлюють життя людини, а саме: зв’язок з Богом, зв’язок людини з іншими людьми, зв’язок людини з собою, зв’язок людини з світом природи. Відновлення тісного зв’язку з Богом веде до гармонії всіх решта відносин людини: інші люди з ворогів і конкурентів стають друзями і братами у Христі; внутрішні сили людини від розбиття і взаємного заперечення приходять до взаємної гармонії: розум, воля, бажання, емоції прагнуть одного і того ж – Божої присутності, і тому творять гармонійну єдність всієї людської істоти; і, на кінець, світ природи, який чутливо реагує на людське зло різними катаклізмами і природними лихами (що яскраво ілюструють останні 100 років) теж гармонізується та існує для того, для чого був створений Богом: для прослави свого Творця і для добра людини. Шлях до відновлення втраченої гармонії відносин є довгий і тернистий. Але Господь пообіцяв нам: «Отож Я з вами по всі дні аж до кінця віку.» (Мт. 28, 20). Він вказує людству дорогу спасіння через Свою Церкву, яку Він провадить і постійно в ній перебуває, зокрема і в особливий спосіб – у семи Святих Таїнствах, що їх дав Церкві. Провід нашої Церкви закликає своїх вірних в цьому році в особливіший спосіб звернути свою увагу на 7 Святих Таїнств і з глибокою вірою наново відкрити для себе присутність Господа в них. Адже саме в святих Таїнствах Господь перебуває Сам безпосередньо і через них дає нам нове життя у Христі. Саме через них Господь переображує людину в істоту богоподібну. Святий папа Лев Великий писав: «Все, що Христос чинив впродовж Свого земного життя, не перервалося, а перейшло до Таїнств церковних». Через святі Таїнства Господь будує і поширює Свою Церкву, даючи чимраз більшій кількості людей можливість жити новим і воднораз вічним життям, яким живуть Божі Особи Пресвятої Тройці. Господь прийшов, щоб дати нам Себе – життя вічне і встановити нерозривну єдність між людиною і Богом у своїй Особі. Відновлюючи цю первісну єдність між людиною і Богом, Господь відновлює первісну вселенську гармонію всього творіння з Творцем. Так Господь будує Своє Царство і запрошує кожного з нас стати учасником цього будівництва. Не допустімо, щоб Його Царство повстало без нашої участі. Не марнуймо жодного дня: час, прожитий не для Бога, прожитий даремно. Тож нехай відійде назавжди в минуле зі старим роком наше старе життя з мисленням і способом життя старого Адама і нехай розвивається в нас життя Божого Сина, щоб радість Його в нас була повна: «бо радість у Господі – це ваша сила» (Неєм. 8, 10). Нехай ні одна мить нашого життя не буде прожита без Господа!Христос Рождається! Славімо Його!†Дмитро ГРИГОРАКЄпископ Бучацький Дано в канцелярії Бучацької Єпархії УГКЦ дня 1 січня 2012 р. Б.