Коли безнадія огортає, ти відчуваєш свою неміч,і усвідомлюєш, що ти ніщо – втручається Він, надаючи нам Своєю Любов’ю якоїсь вартості.
Із небуття – в життя
(з повсякденних нотаток)
Рука
…Акорди впевнено зупинили її рутинність.
Вона опинилася на узбережжі. Бив прибій. На піску самотньо стояв білий рояль. Звідти линув якийсь мотив. За роялем нікого не було. Підійшла. Кричали чайки. «Сядь, грай!» – чулося їй. Пасма її світлого волосся прилипали до щік, накривали очі.
Присіла перед клавіатурою.
«Я ледь умію прості мелодії» – промайнула думка. Та у душі її уже звучала музика.
Руки лягли на клавіатуру. Нота за нотою, такт за тактом – безліч звуків розліталося понад хвилі. Чайки насторожено прислухалися до цієї гри. У цій музиці – усе її життя: акорди сміливих мрій переливаються в одинокі зойки реальності. Ось ясні нотки дитячих радощів!.. Та їх змінює грайливе тремоло юності… Поспішні рішення звучать емоційним стаккато. Передувало воно млосному легато помилок. А ось – мелодія-принада, солодко розливається навкруги, наче на віки…
Та враз увесь цей солод разюче обривається. Мимоволі наростає усвідомлення невикористаних можливостей, упущених шансів, втрачених людей.
Ще такт – і відчай.
Ще такт – і кінець усьому…
Вона уже не має чим дихати. У горлі зупинилося чи то слово, чи то стогін, немов шматок черствого чорного хліба. Без солі, без води…
Та враз непомітно Чиясь Рука підхоплює гру. З-під Пальців виринають неймовірні комбінації звуків. Її ж немічні руки не знають куди подітися. Ця пропозиція для них – надскладна.
А Рука нарощує мажор!..
Ті світлі звуки огортають усе її єство. Вони, оживляючи усе навкруги, осідають у глибині її серця і, перетворюючись у нові звуки, такти, мотиви, знову хвилюють усе навкруги.
Серцю відкрилася Височінь!
А у тій глибинній Висоті – джерело життя: радість, наснага, здоров’я.
Звідти линуть чарівні мелодії віри, надії, любові. Музика вдячності.
Її руки підхоплюють тему на ім’я щастя. І Небо її серця не перестає лунати життям.
Дякую, Боже, що Ти своєчасно подаєш мені Руку!
лютий, 2010 р.