Громадський діяч, письменник, краєзнавець, дослідник історії Визвольної боротьби українського народу першої половини XX століття Роман Коваль на своїй сторінці в Facebook написав, що не можна зациклюватись лише на снайперах, які стріляли у беззбройних людей на Майдані. Він наводить жахливі приклади людських смертей – майданівців, до яких снайпери не мають ніякого відношення.
Тарас Слободян зник на Майдані. Його знайшли у лісі Сумщини без руки. Експертиза показала, що його катували.
25-річний Максим Горошишин загинув 18 лютого. Він отруївся газом, під час зіткнень на вулиці Інститутській біля урядового кварталу і лікарі не змогли врятувати його життя.
Віктор Швець пішов на Майдан 18 лютого. о 23:00 дзвонив і сказав що усе добре. О 04:00 ранку подзвонили з моргу – сказали що загинув близько 01:00. Його везли імовірно ще живого у Лікарню швидкої допомоги з Михайлівської, але забрали у райвідділ Шевченківського району, роздягнули і відправили в морг на Оранжерейну. Зареєстрували як міліціонера, бо мав при собі посвідчення пенсіонера міліції.
Володимир Наумов – викрадений і задушений по дорозі з Майдану. Тіло знайшли на Трухановому.
Андрій Цепун. 35 років, Київ. Забили до смерті в ніч на 21 лютого.
Івана Городнюка 18 лютого облили водою і побили беркутівці. Він не вижив.
Дмитру Максимову відірвало руку (в плечі) гранатою. Свідки говорять навіть про бойову гранату.
Ігора Сердюка убили 18 лютого тітушки і беркутівці біля Маріїнського парку.
Яків Зайко помер від інфаркту після зіткнень 18 лютого під ВР.
Дідича Сергія та Капіноса Олександра спіткала смерть від розірваної гранатою артерії.
І тіло без голови усі пам’ятають, так?
І 263 зниклих безвісти, так?
Звужування масштабів того, що відбулось до кількох снайперських груп – дуже зручно і для слідства, і для винних, і для всього силового апарату.
Тому що тоді у тінь відходять сотні і тисячі силовиків, які забивали на смерть, які кидали гранати в голови, які використовували “модернізовані” (чи навіть, можливо, бойові) гранати, які слідкували, вистежували, викрадали, катували. А також всі ті сотні і тисячі силовиків які бачили, чули або знали про такі дії тітух і ескадронів смерті, але не тільки не заважали катам, а й сприяли.
Хоч яка важлива тема снайперів (хоч по ній є низка питань і ремарок) – вона не може затуляти собою сотні тих, хто забивав людей насмерть ногами і кийками.
Суто психологічно є велика різниця між тим, щоб натиснути на спусковий гачок, дивлячись у немов кіношну фігурку у прицілі і тим, щоб власноруч забивати її на смерть. Чи відрубувати голову. Снайпери при цих розкладах можуть здатись квіточками.
Звужувати коло пошуків і покарань до кількох снайперських пар\груп мабуть легко. Але чи правильно?
… я дозбирую матеріали на цю тему. Якщо анонсована джерелами інформація підтвердиться, снайперська версія узагалі може розвалитись начисто.