Роман Скиба. Кнайпо рідна моя…

Богемні кав’ярні можна покласифікувати на «роблені» і «стихійні». Перші – це, в основному, заклади клубного типу, де «шарм богемності» запрограмовано в концепції, щоб не сказати– передбачено статутом.

 Якщо власник справді зацікавлений у реалізації задекларованого задуму, «точка» має шанс вдатися повноцінною: там відбуваються акції і формується відповідне середовище. Проте часто все зводиться до декоративної показухи заради приманювання «багатого жлоба». Кнайпи другого типу не відзначаються ніякими мистецькими атрибутами. Адміністрація іноді зовсім не рада тусівці, що звила собі у закладі гніздечко. Прихильники інтер’єрної естетики, доброї музики та вишуканого обслуговування, вперше відвідавши такий стихійний осередок, майже гарантовано будуть розчаровані. «Чому тут ?» — запитають вони. І що їм відповіси? Так історично склалося. Мотивації відкриються з досвідом, відкриються через відчуття. А далі, дивись, і сентименти з’являться, і залежність… Зрештою, тим, хто звик відвідувати кав’ярні раз на місяць, а то й, — жах який! — раз на півроку, ніколи не зрозуміти, завсідників. Для декого, наприклад, кнайпа – єдино оптимальний пункт дислокації, окрім житла. А коли стабільне місце ночівлі у тебе відсутнє, то поняття «житло» можна й не брати до уваги. Ні, ну вирішувати проблему «вписки», звісно ж, доведеться — та хто ж тобі допоможе у її вирішенні як не рідна тусівка?.. Глобальне значення у житті митця-богеміста має барний кредит. Коли фінанси тебе люблять, ліцензія на розрахунок «завтра-післязавтра» не завадить, коли ж вони співають романси, вона просто необхідна, адже клієнт за порожнім столом – не клієнт… Якщо розбагатію, обов’язково відкрию свою кав’яреньку – не заради бізнесу – заради творчої атмосфери і спілкування з хорошими людьми. Облаштуюся – заходьте! Тільки попереджаю:там куритимуть!