Час летить і змінює все, що навколо нас. Життєва дорога людини також мінлива і нелегка, але всім неодмінно вона світить далеким вогником, сповненим солодким спогадом, – дитинство і юність.
Минулої неділі у стінах Полівецької ЗОШ І-ІІ ступенів зібралися посивілі люди, які сорок років тому, себто 1970 року закінчили восьмирічну школу, щоб поспілкуватися і згадати добрі шкільні часи. Це було радісне свято зустрічі зі школою, свято спогадів, свято вдячності посивілих випускників.
Немолоді поважні люди обіймалися, цілувалися, плескали один одного по плечу, як давні знайомі. Вони й справді знають один одного з дитинства. Когось упізнавали одразу ж. До когось придивлялися, намагаючись побачити знайомі риси.
– Хто ж це? Василю, ти? Іване, ти? Марійко, ти?.. Скільки років минуло! – колишні однокласники не одразу впізнавали один одного через стільки років. Іноді спершу згадували прізвище, а потім ім’я. Та багато однокласників добре знають один одного, бо весь цей час не переставали спілкуватися, товаришувати.
Звичайно, всі змінилися, та очі залишилися колишні – молоді. Пройшло сорок років, а зустрілися – і як не було цих швидко-плинних літ. Ніби тільки вчора закінчили школу, – поділилися своїми враженнями випускники.
Зі словом привітання до присутніх звернувся директор школи Ігор Богданович Стасишин, теперішні учні. Слухаючи виступ директора, випускники відчували, що знову до рідної школи їх привели спогади про дитинство, про ті незабутні найщасливіші, найпрекрасніші, безтурботні роки шкільного життя.
Поринувши у спогади, випускники 1970 р. пригадали своїх учителів. На зустріч з ними прийшли їх перший вчитель – ветеран війни Володимир Дмитрович Сякалюк, його дружина – Марія Йосипівна, класний керівник Ганна Михайлівна Сегеда, учителі – Євгенія Степанівна Дмитровська, Надія Юліанівна та Орест Романович Мазурі, Христина Миколаївна Бочак, Романія Миколаївна Цепенда. На жаль, не всіх змогла зібрати рідна школа цього святкового дня – четверо з них уже відійшли у вічність, у потойбічні засвіти.
Серед колишніх випускників був і доктор богословських наук о.Василь Погорецький, який у парафіальній церкві того дня відслужив для своїх колишніх однокласників подячний молебен, панахиду за померлих учнів та вчителів.
Школа пишається своїми випускниками серед яких є талановиті лікарі та вчителі, робітники та бізнесмени, працівники культури, транспорту, зв’язку… А головне те, що стали вони хорошими людьми, виховують гарних щасливих дітей, не забувають дороги до рідної школи.
Світлі переливи свята, минулої зустрічі завжди одлунюватимуть у душах випускників, як відгомін їхнього дитинства, у яке неможливо знову повернутися.
Володимир Погорецький.
Цей матеріал був написаний два роки тому на паперовому носії, але на прохоння однокласників 70-х років повторюємо його на сайті журналу «Золота Пектораль».
