Любитель подорожей і хороших книг, щирий патріот України і свідомий власної історії кримський татарин Сінавер Сейтумеров здобуває фах медика у Львові.
Розповідає, що продовжувати навчання у рідному йому Криму після окупації стало неможливо. До Чернівців завітав у рамках проекту «Твоя країна», адже любить мандрувати Україною і дізнаватися про неї чимраз більше. «Наскільки я мав змогу пересвідчитися, кримські татари та українці набагато більше схожі, аніж кримські татари і, скажімо, росіяни. У нас з вами глибока ментальна схожість», – зазначив хлопець на початку нашої з ним розмови.
– Три дні знайомства з Буковиною – які враження?
– Дуже сподобалося у вас, справді автентика так і говорить до гостя, її неможливо не помітити. А ще буковинська багатонаціональність – я навчаюся у Львові, там також проживають різні етнічні групи, але таке різноманіття народів, яке я побачив за ці дні у Чернівцях – воно мене приємно здивувало і нагадало мені Крим, адже в нас також на одній території спільно проживають росіяни, кримські татари (ногаї і тати), українці, вірмени, греки – і в кожного своя культура. Я – тат. Мій дідусь у свій час жив біля самого підніжжя Ай-Петрі. Тати відрізняються від ногаїв навіть виглядом – вони часто синьоокі, русяві, а ногаї (жителі степів) – смагляві і темноокі. Коли у вас в місті відвідував музеї і знайомився з вашим національним одягом, посудом тощо – також згадав свою домівку, наші звичаї. Ностальгія прокинулася…
– На вашу думку, який він – буковинський колорит? Що запам’ятається з поїздки?
– Ваша історична атмосфера, одночасно румунський, турецький і австрійський дух – це щось особливе. Особливо вразив Хотин зі своїми фортецями – напевно, таким і є дух історії. Повертаючись до теми звичаїв – мене ще дуже вразив національний одяг буковинських наречених – він якийсь.. величний чи що. А ще помітив, що Буковина дуже відрізняється колоритом від самих Чернівців. Місто запам’ятається надовго вивершеною архітектурою, особливо Резиденція – це, напевне, найкрасивіший університет нашої країни.
– Так, ви справді точно помітили межу між суто чернівецьким і буковинським колоритами, вони різняться. А з чим би познайомили гостя у своїй культурі?
– Якщо гостя – то передусім з кухнею. Як на мене, найсмачніші кримськотатарські національні страви – юзум-япрагва (м’ясні голубці у виноградному листі) та янтих з пінером (паляниця з бринзою). А ще я би з задоволенням розказав гостеві про нашу історію, яка має глибокі корені, але тернистий шлях.
Сінавер згадує, що перед тим, як піти до школи, вдома говорив тільки кримськотатарською, так було заведено вдома. А ось вчився російською. Як розповів хлопець, у його рідному Сімферополі немає жодної спеціалізованої кримськотатарської школи, рідну мову вони вивчають тільки як факультативну дисципліну.
– Мовне питання дуже болюче зараз для вас, напевне…
– Щодо мовного питання – то воно для нас справді непросте. Наприклад, фахову літературу рідною мовою я знайти практично не можу – медицину вивчаю також російською. Не знаю, знак це чи збіг, але коли на півострові змінилася влада – змінився навіть зовнішній вигляд нашої Верховної ради – доти на ній були розміщені титульні надписи українською, російською та кримськотатарською мовами. Прийшла інша влада – напис залишився тільки російський, два інші встановили набагато пізніше. Кримськотатарською я говорю тільки з родиною, хоча хотілося би, аби я нею і вчився. Колись, ще до початку всіх цих подій навколо Криму, я сперечався з батьками про те, що коли в мене будуть діти – ми спілкуватимемося тільки кримськотатарською і українською, я їх так виховаю. Зараз я тільки пересвідчуюся, що все сказав правильно.
Приємно вразило, наскільки в людини, яка говорить переважно російською, багатий український словниковий запас і чисте мовлення. Сінавер розповів, що дуже любить читати українською – улюбленими авторами були і залишаються Василь Симоненко, Леся Українка та Сергій Жадан. З класиків кримськотатарської літератури змалку зачитується Ісмаїлом Гаспринським. Кіно дивиться з українським дубляжем – сучасне вітчизняне кіно йому також дуже до вподоби. Дуже цікавиться історією та сучасністю України, активний учасник всіх проукраїнських мітингів у себе на півострові. Зізнається, що йому дуже болить те, що рідне намагаються утиснути. Але в одному може вважати себе щасливцем: попри те, що має багато друзів-етнічних росіян, всі вони – адекватні люди, жоден з його друзів не виступає проти України, всі вболівають за його країну і її шлях до незалежності. Перші роки студентства Сінавер навчався на півострові, до Львова перевівся тільки згодом – так ось тоді в його першій групі в Криму серед 12 людей тільки двоє виступали за приєднання до Росії (це до міфу про те, що кримські татари поголовно – проросійські). Ті ж друзі, які за етнічною приналежністю – кримські татари – тим більше з Україною в серці, – розповідає Сінавер.
– Родина ваша дуже далеко – сумуєте за ними?
– Так, дуже. Особливо важко те, що з півостровом зовсім немає залізничного сполучення – транспортна блокада дуже все ускладнює. До прикладу, аби дістатися додому, я мушу доїхати до кордону, далі пройти чималу дистанцію пішки – а потім добиратися «попутками». Скайп, мобільний зв’язок – ось і все, що в мене зараз є для зв’язку з родиною. Якщо чесно, я сумую за ними. Маю одну мрію – щоби я приїхав до себе в Крим – там пам’ятник Номану Челебіджихану, нашому провідникові нації. І щоби я бачив рідних мені людей, чув рідну мову – і це ніяким чином не обмежувалося. Я зрозумів для себе, що такі проекти, як «Твоя країна» особливо потрібні зараз – коли між різними областями і регіонами намагаються вибудувати стереотипні кордони. Наші країна – унікальна, наша країна – чудова, головне вчасно про це дізнатися!
Розмову вела Іванна Стеф’юк,
«Чернівці ТВ»