У ці дні Богдану Бастюку виповнюється 65. Народився 19 липня 1949 року у Мишковичах. Навчався у Львівському сільгоспінституті. Після студіювання деякий час інженерував у колгоспі, працював на різних посадах у комбінаті профорієнтації учнів, відділі науково-технічної інформації Укрінформагропрому. Був журналістом і фермером. Декілька років очолював обласну письменницьку організацію.
Слово про ювіляра. Шукання Богдана Бастюка
Вже й точно не пам’ятаю, як у далекому 1980-ому вперше зустрівся з Богданом Бастюком. Здається це було на одному із засідань клубу творчої молоді «Сонячні кларнети» при редакції молодіжної газети «Ровесник», яке проводив незабутній Борис Демків. Мені, вчорашньому випускникові журфаку Львівського університету, заімпонував його небуденний погляд на світ (це було видно з його віршів, поміркованість у судженнях і якась статесність у висловлюваннях).
Потім були миті спілкування з поетом у його рідних Мишковичах біля Тернополя, куди одного літнього дня завітав разом з Олександром Астаф’євим (нині відомим поетом та літературознавцем з Києва). В ту пору, звісно, відбулися й інші зустрічі. І мені завжди подобалося, як Богдан Бастюк знаходить виходи із найскрутніших ситуацій.
Він й сьогодні залишається таким же, про що із захопленням недавно писав відомий письменник Сергій Ткаченко. Думається мені про це і тоді, коли в передювілейну пору згадую Богдана Івановича.
Йому у ці дні виповнюється 65. Народився 19 липня 1949 року у Мишковичах. Навчався у Львівському сільгоспінституті. Після студіювання деякий час інженерував у колгоспі, працював на різних посадах у комбінаті профорієнтації учнів, відділі науково-технічної інформації Укрінформагропрому. Був журналістом і фермером. Декілька років очолював обласну письменницьку організацію.
Ця сторінка у його трудовій біографії з’явилася не випадково. Адже ще у 1978-ому він дебютував поетичною збіркою «Коріння», яка прийшла до читачів і завдяки передчасно згаслому поету Володимирові Підпалому, про котрого через багато років Богдан Іванович з теплотою напише в альманасі «Курінь». Хто пам’ятає ту давню книгу, то, напевне, і нині ствердить, що вірші написані талановитою людиною. Це також засвідчили книги «Вдома», «Трава у профіль», «Дефіцитна кандидатура», «Сільська аеробіка», «На кривому цвяшку», «Для дорогої родини», «Цілушка», «Сміхомаргіналії», «Словини», «Сопигора», «Мандрівка порами року»… Вже не кажу про різноманітні публікації в журналах, альманахах і колективних збірниках.
Правда, ці книги досить переконливо показали, що письмак до амплуа тонкого лірика додав ролі дотепного гумориста, вдумливого прозаїка та спостережливого автора творів для дітей. Щодо останнього, то пригадаю із яким зачудуванням перечитував спостережливі прозові мініатюри у часописі «Тернопільський огляд», де ювіляр мав свої сторінки.
Вміння Богдана Івановича бентежними словами передати свої світовідчування, безсумнівно підмітили усі поціновувачі його творчості, відзначивши його доробок преміями імені братів Лепких, Уласа Самчука, Степана Руданського та Степана Олійника…
… Віриться, що до шанованого письменника прийдуть ще нові відзнаки. Віриться, що будуть і наступні книги. Бо незважаючи на поважний вік, він продовжує наполегливо працювати над словом, сподіваючись виповісти наболіле. З роси та води, ювіляре!
Ігор Фарина