Затужила скрипка голосом людським по ту сторону Серету. Сльозами-росами стікають чорнобривці та майори побіля людських осель. У хатині, край гостинця, обвивається довкола Іванової світлини голос старенької матері. Вицвіли вже давно до сонця її волошкові очі, глибокими зморшками покрилося обличчя. Важка праця в колгоспі забрала у жінки усю її силу і вроду. А тепер втратила єдину надію – сина, з яким разом ділила тягарі життя.
Доля вділила йому небагато років радості, бо понесла його на заробітки: і в Італії встиг побувати, і в Португалії. А за його скромні заробітки і тіло неможливо було перевезти на материзну. Добре, що грішми допомогли друзі покійного, такі самі заробітчани, як він. А він, молодий чоловік, міг би й в Україні заробляти на прожиття, міг кохати і бути коханим, піклуватися про стареньку матусю. Але владоможцям горе людське чуже.
Тужить скрипка голосом людським в українських селах. Сльозами-росами стікають чорнобривці та майори побіля людських осель. Але життя і на крилах смутку мусить мати продовження…
****
Не встигнемо навіть озирнутися, як нас очікуватимуть нові вибори: і президента, і депутатів до місцевих рад. Чортківчани повинні бути дуже обачними, аби не приведи Господи «протягнути» у ради різних рівнів людей, які «сколотили» свої статки на хитромудрих бізнесових схемах та махінаціях, брехні, черстводухості та злорадстві. Кожну кандидатуру мусимо роздивлятися під збільшуваним склом, може тоді вже добра та гараздів у наших оселях побільшає і запанує християнський мир та спокій.
Володимир ПОГОРЕЦЬКИЙ.