Кожна людина суща на землі створена за образом і подобою Божою, вона є Його дивним створінням. Однак, проживши життя, одні з нас, якщо брати до уваги суспільний загал, залишаються надовго в людській пам’яті, інші забуваються, розчиняються, як космічний пил.
Директора Чортківського державного медичного коледжу, кандидата медичних наук, заслуженого лікаря України, депутата міської ради Любомира Степановича Білика знають і поважають далеко за межами нашого міста, району, області. Він вже давно сягнув свого зросту і сили, став на вершині, осяяний славою і любов’ю земляків, яким часто-густо подає руку допомоги. До нього за порадою і підтримкою звертаються краяни у часах свого смутку і горя, душевного неспокою і сум’яття, і він їм ніколи не відмовляє: допомагає сиротам, ветеранам війни, воїнам-«афганцям», багатодітним сім’ям тощо. Усіх його заслуг перед чортківською громадою годі й полічити. Приємно, що Любомир Білик вкладає і свою лепту у розвиток журналу «Золота ПЕКТОРАЛЬ» – візитівки нашого району і міста, є інтелектуалом, інтелігентом високого ґатунку.
Серце директора медколеджу, здається, не знає й хвилини спокою, він, не покладаючи рук, невтомно працює: дбає про навчальний заклад, займається депутатською діяльністю, суспільною та громадською роботою. Працьовитість, щедрість, милосердя – головні риси його характеру, а ще, я б сказав, у генах Любомира Степановича живуть любов і милосердя. Це ті чесноти, які наповнюють світ. Звісно, що Любомиру Білику можна симпатизувати, можна опонувати… Але те, що він – Особистість, ні в кого не виникає сумніву. Душевна краса і відкритість цього чоловіка – винятково людяного, щирого, мудрого і мужнього заслуговує похвали і уваги. Зустріти таку людину на життєвій дорозі – велике щастя, бо світло його душі зігріває довго.
Відгукуються люди про Любомира Білика в Чорткові дуже добре, знають його як доброго господаря, вмілого керівника, говорять не тільки про його високі ділові якості, а й про людяність, моральність, чуйність, готовність прийти на допомогу. Викладачі медичного коледжу кажуть: «Пощастило нам з керівником, якого Бог нагородив і талантом, і добрим серцем». І студенти навчального закладу, з ким я би не спілкувався, відчувають в його особі батьківську опіку і підтримку.
Любомир Білик вміє захищати свою гідність, так само, як і відстоювати свої переконання, не вдаючись до гасел, фальшу, брехні. Мало, на жаль, серед нас таких достойників, бо в українському суспільстві сьогодні гостро відчувається дефіцит на людей честі та порядності.
Любомир Степанович Білик був депутатом Тернопільської обласної ради п’яти останніх скликань. В обласній раді одним з перших підтримав концепцію української національної школи, очолював комісію з питань охорони здоров’я, материнства, дитинства та соціального захисту населення, був головою постійної комісії з питань науки, освіти та інтелектуальної власності. У 2004 році нагороджений Грамотою Верховної Ради. Самовіддана праця Любомира Білика належно оцінена – у 1996 році Указом Президента України Любомирові Степановичу присвоєно звання «Заслужений лікар України». Нагороджений знаком «Відмінник освіти України», кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня. Отримавши першим у навчальному закладі науковий ступінь кандидата медичних наук, Любомир Степанович створив оптимальні умови для наукової роботи викладачів коледжу.
Перелік державних і церковних нагород, яких удостоєний за свою подвижницьку діяльність Любомир Білик, можна продовжити. Але для цієї людини не менш важливою нагородою у житті є також радісні усмішки кожної дитини-сироти, серце якої вдалося зігріти увагою, добротою. Готовність безкорисливо допомагати тим, хто терпить скруту, – одна з найбільших християнських чеснот. Справедливо кажуть, що найкраще характеризують людину не гарні слова, а її добрі діла, достойні вчинки, той слід, який вона залишає на землі. Найбільша радість, коли ти прожив життя так, що не треба ховати очей, – говорить Любомир Степанович. Ця життєва мудрість переконує: «Не має великого значення, яку хто віру сповідує, не важливо, який у кого статус у суспільстві, а похвали і уваги заслуговує той, хто повсякденно чинить добро, має віру в успіх. І це – головне.
Дорогий наш Любомире Степановичу! Вітаємо Вас із ювілеєм! Зичимо Вам міцного здоров’я, щедрої долі, добра і вагомих досягнень у праці на благо України, заради її майбутнього! Щастя, наснаги, здоров’я і добра Вам і Вашій родині! Ми любимо Вас і пишаємося Вами!
Володимир Погорецький,
головний редактор журналу «Золота Пектораль».