Борщів увосьме запросив до себе на свято вишиванки. Борщівщина, як відомо, – край неповторної чорної сорочки і смачного борщу. Цьогоріч оргкомітет змінив назву і формат свята. Із назви залишилось лише два слова «Борщівські вишиванки», а формат було вирішено зробити благодійним. У палатках, де кожне село представляло свої борщі та інші кулінарні шедеври, стояли скриньки, куди вкидали гроші: хто скільки забажає. Виручені кошти мають піти на підтримку воїнів – вихідців з Борщівського району. Лейтмотивом фестивалю стали слова із пісні Григорія Гоцка, відомого на Тернопіллі поета і композитора, «Борщівська сорочка – з узором ріллі, і кров’ю окроплена доля її».
Дощ, який рясно полив площу міста, здавалось, хотів перешкодити святу. Але через якусь мить засяяло сонце і святкування продовжилось. А можливо негода припинилася від усмішок борщівців?
Організатори свята вагалися: варто чи ні влаштовувати фестиваль? Але згодом зійшлись на думці, що все-таки варто, адже люди не можуть жити у постійній напрузі, через події у зоні АТО. Тематичні пісні, вірші, виступи мали підняти патріотичний дух людей, серед яких було і чимало учасників бойових дій, вихідців із Борщівщини. Патріотичності додавало спільне плетіння маскувальної сітки для бійців на передовій. До цієї справи міг долучитися кожен бажаючий. Особливо зосереджено плели сітку діти. Я помітила, що для них це було не розвагою, а відповідальною справою. Вражало таке недитяче усвідомлення того, що в країні війна. Братики Грицаки( на фото) не зважаючи на дитячі атракціони неподалік, на яких розважалася малеча, плели сітку і навіть не відволікалися на розваги. Ось у таких обставинах зростають наші діти.
А в основному, нічого нового, чим би відрізнялось це свято від попередніх, не було. Так само кожне село варило борщі, пригощало іншими кулінарними шедеврами. Так само на площі лунали пісні відомих гуртів і колективів-аматорів із Борщівщини. Козаки із Тернопільського обласного крайового коша ім.Дмитра (Байди) Вишневецького на площі варили куліш і юшку, пригощаючи усіх, хто бажав скуштувати козацької страви. Генерал-хорунжий Українського козацтва, наказний отаман Тернопільського крайового коша Володимир Мосейко каже, що участь у таких заходах для сучасних козаків є завжди знаковою і важливою. Адже Україна народилася саме із козацтва, його духу і патріотизму.
Приємно було поспілкуватися із жителями села Вільхівців. Це унікальне село, зі своїми неповторними традиціями. Сільський голова Петро Куропатва стверджує, що чорна борщівська вишиванка взяла свій початок саме із їхнього села. Як приклад, демонструє свою чоловічу сорочку-туніку з оригінальтним чорним узором. Їй вже хто зна скільки років і є вона цінним родинним скарбом. А ще у Вільхівцях готують найсмачніший борщ на світі, неповторності якому додає йому копчене сало.Скуштувала і переконалась у цьому.
Родзинкою святкування стало нагородження керівника самодіяльного аматорського вокального ансамблю «Більчанки» із села Більче-Золотого Віри Теслі. Сьогодні вона отримала звання заслуженного працівника культури України. І це звання дійсно заслужене, адже колектив відомий далеко за межами області і є постіним учасником усіх культурних заходів на Тернопільщині.
Для тих, хто побував у Борщеві вперше, дуже цікавою була тематична виставка чорних борщівських сорочок із колекції Борщівського краєзнавчого музею. Тут – уся історія нашого краю, закарбована у неповторних узорах і орнаментах, кроях і фасонах.
Чорна, з узором ріллі сорочка, є символом журби і скорботи. І ця особливість дуже гостро простежується нині. Бо й справді, доля її окроплена, як співається у пісні, кров,ю. Тепер уже – наших дітей, патріотів, яким довелося взятии зброю до рук і скласти свої молоді життя за волю, за Україну!
Ірина Мадзій
Фото авторки і соцмережі «Рідне місто Борщів».
