У ВИКРИВЛЕВНОМУ ДЗЕРКАЛІ ЖИТТЯ
Вже трохи багато води стекло з тих пір, як якийсь святотатець на постаменті пам’ятника Великому Кобзареві у центрі Чорткова написав непристойне слово у такий спосіб, що ніякими хімічними і механічними методами очистки не можна було позбутися чи вивести. 
Але, наперекір злій іронії, цей крамольний витвір людського божевілля місцевим патріотам якось вдалось затерти, хоч сліди цього безглуздого вчинку чи акту вандалізму якогось пройдисвіта залишилися у вигляді темних пасм і досі. Від цього “трафунку” у поокремих жителів райцентру ще дотепер кров холоне у жилах, обурення й образа наскрізь пронизують серця людей.
Ось якби місцеві чи зайшлі борзописці усе-таки зарубали собі на носі назавжди, що жартувати із свідомістю громадян – погана прикмета, бо від подібних учинків, не приведи, Господи, колись і рука може всохнути. Але у нашому “ґаздівстві” ніхто за цей хуліганський вчинок не поніс покарання. Реалії нашого життя-буття такі: вульгаризувати людські відносини і красти “ешелонами” у нашій країні можуть тільки начальники і особи бандитського складу характеру. Лише дрібне злодійство, в разі викриття, у нас строго карається законом. У мусульманських країнах за будь-які тяжкі провини і злочини точно би скарали на горло, але у нас злодійство – ремесло державної ваги та умислу, у яких масштабах – це вже питання іншої ціни і риторики.
Живемо у звироднілому суспільстві, повному злодіянь і безчинств, насильство і жорстокість заполонили як екрани телевізорів, так і вулиці наших міст. З кожним днем у нашій державі жити стає все важче і важче. Нема ладу і порозуміння між простими людьми і першими особами держави, немає й між депутатами Верховної та місцевих рад. Останнім (щоправда, не всім, але багатьом) узагалі, здається, начхати на людські проблеми і клопоти, їм би за час своєї каденції якнайбільше “награбастати” земельки у селі чи місті, «прихватизувати» ще хоч якісь комунальні об’єкти, а там – хоч трава не рости. В окремих осіб, здається, кишені аж “розбухають” від дармових грошей, а інші навіть хліба насущного не мають за що купити, зате скільки хочемо, можемо роздумувати над сенсом життя. Ще світ такого не бачив: за всілякого роду чи форми і змісту справки, довідки, висновки і т. д. готові з людини три шкури зідрати (зауважмо: державні “конторщики”!). За мокру печатку, малюнок з автографом, хочеш-не хочеш, викладай кількасот гривень. І так у всіх сферах нашого “животіння”, діяльності і буття. Святішої правди вже не буває.
Нещодавно очолив Чортківську РДА Степан Кобіс, який до нашого району має відношення, що «вовк до звіздів». Звісно, що часу у нього ще не було, щоб розвинути якусь бурхливу діяльність, а чи розвине, не підібравши свою професійну, кваліфіковану команду для роботи в райдержадміністрації, питання залишається відкритим. Правда, кажуть працівники РДА, цього понеділка, на засіданні бюджетної комісії районної ради, пан Кобіс обіцяв ріжні блага для чортківчан. Члени комісії слухали його і у вус не дули. Але локшини нам не треба на вуха вішати, а питання, пов’язані з ремонтом доріг, водопостачання тощо мусить вирішувати голова РДА, бо, як вчить народна мудрість: “Обібрався грибом – лізь у борщ”. Це правда, що проблем у нашому районі та Чорткові – за день не об’їдеш: через відсутність робочих місць за кордон виїжджає молодь, інвестори до нас не поспішають і не дороги у нас — а напрямки руху, зменшується кількість населення… У кожному населеному пункті є маса усіляких негараздів та клопотів. У районі накопичилось багато проблем із лікуванням, транспортним обслуговуванням, забезпеченням путівками на санаторне оздоровлення, оптимізацією медицини і т. д.
Але коли все робити за голосом совісті, а не за розрахунками розуму чи порадників, то проблем з часом значно поменшає. Що-що, а чекати ми вміємо…
Володимир ПОГОРЕЦЬКИЙ.