Боївка, яку очолював Скала (таке псевдо мав Михайло), поповнювалася кривеньківськими хлопцями. До неї вступили Михайло Капій, Степан Храпливий, Михайло Дмитрук, Василь Миколаєвич, Василь Храпливий, а також Степан Куций з Пузини та інші, прізвища яких невідомі — всього 12 чоловік.
СТРУНИ РОЗБИТОЇ СКРИПКИ
Виростав Михайло Баделюк, які всі його ровесники. 23 жовтня 1940 року пішов до армії. Про свого дядька Михайла племінниця говорить: був добрий, щирий, розсудливий, розумний і завжди задуманий. А доля його десь далеко заблукала. Як у тій пісні:
Як вона то породила
В зеленій діброві,
Та й не дала тому козакові
Ні щастя, ні долі.
В армії юнак одержав спеціальність санінструктора і був відправлений на фронт. В одному з боїв одержав поранення і потрапив у полон до фашистів. Та професія виручила хлопця, німцям потрібні були такі спеціалісти. Коли видужав, служив у дивізії СС «Галичина», що була сформована у 1942 році. Через рік приїхав у відпустку в рідне село Хмелеву, що в Заліщицькому районі, а незабаром очолив боївку УПА в Чортківському районі. Одного вечора він разом з чотирма хлопцями прибув до Кривенького. Побачили вогник у старій сушарні і завітали туди. Застали господарів, що порались біля печі і 19-річну дівчину Ганну Шмату. Невисока на зріст, тендітна, на дівочих грудях вигравали дві товстих коси, а з-під довгих чорних вій виблискували карі очі. Михайлові сподобалась дівчина і він закохався в неї. Вона відповіла йому тим же.
Боївка, яку очолював Скала (таке псевдо мав Михайло), поповнювалася кривеньківськими хлопцями. До неї вступили Михайло Капій, Степан Храпливий, Михайло Дмитрук, Василь Миколаєвич, Василь Храпливий, а також Степан Куций з Пузини та інші, прізвища яких невідомі — всього 12 чоловік.
Пізно ввечері священик Беркович вінчав Михайла і Ганну. Перед святим престолом стояла молода, гарна, але нещаслива пара. Пахло ладаном, з стіни дивилася Мати Божа з Ісусом Христом і своїм поглядом ніби бажала цій парі доброї долі. Два повстанці тримали над головами молодих позолочені корони, Ганна і Михайло на Євангелії поклялись одне одному і тихенько заспівали «Многая літа». Вдома Ганни хлопці сіли за весільний стіл, що приготували дбайливі батьки. Були тости за щастя і здоров’я молодих. Один з повстанців Артем взяв скрипку, натягнув струни, змастив каніфоллю смичок, заграв сумну мелодію і тихо заспівав:
Заграй ми, цигане старий.
Яку колись співала
Старенька ненька,
Як мене в колисці колисала.
Закружляли в вальсі молодята — в першому і останньому.
Переховувались хлопці на горищах у священика і сусідів. Ганна, як та бджілка, не давала собі спокою, ходила по людях, випрошувала то круп, то борошна, то чогось помастити. Готувала їжу і розносила хлопцям. В березні 1945 року у провідника Скали народився син Ігор. Боївка на той час уже була в коцюбинчицькому лісі. Там повстанці перебували аж до травня 1946-го. Скала часто відвідував дружину і сина.
Але більше не судилось їх бачити. Ще не встиг добре зазеленіти ліс, як гарнізон енкаведистів став розставляти своїх дозорців. Як олені, гнані чужими вітрами, як птахи, що хочуть з клітки на волю, так хлопці під проводом Скали боролись за кращу долю. Перед боєм Артем взяв скрипку і заграв своєму побратимові ту мелодію, що на весіллі. Той звук тужливої мелодії вальса донісся до енкаведистів. Вони заслухались, і хтось сказав: «Смотри, какая красивая бандеровская мелодия. Больше играть не будете».
Закрутились в завірюсі ворожі кулі. Три дні точились бої. І все ж ворогам вдалось загнати хлопців аж на сокиринський лужок, береги якого омиваються водами Збруча. З протилежного берега стріляли «яструбки», а на цьому боці щільним кільцем йшли гарнізонівці. Сили були нерівні і всі повстанці полягли смертю хоробрих. Пшениця ще була мала і не могла сховати героїв. Вони лежали неприкриті. І десь ридали по них матері. Очевидці розповідали про їх мужність. В Сокиринцях знайшлися добрі люди, викопали на цвинтарі могилу і в пізню вічну годину похоронили хлопців.
Довгі роки ніхто й словом про них не згадав. Давно померла Ганна, трагічно загинув син Ігор. І лише холодні вітри, що рвались з крутих берегів Збруча розпорошували висипаний горбок землі братської могили. Сплять в ній хлопці, і хай земля їм буде пухом! Спіть, наші соколи, хай сниться вам, що воскресла Україна…
Зіновій Мамчур