Що пов’язувало Симона Петлюру з нашим краєм? Відомо, що він кілька разів бував у Тернополі. Зокрема, у 1904 році під іменем і прізвищем Святослав Тагон їхав через Тернопіль до Львова; 23 лютого 1919-го відвідав місто з офіційним візитом.
Ось як подало інформацію про його візит Українське пресове бюро: „…В переїзді задержався Головний Отаман Петлюра на короткий час в Тернополі. На двірці привітали його: Головний комендант постачання армії полк. Стефанів, Окр. Комендант сотн. Комаринський, повіт. Комісар др. Білинський та інші заступники цивільних і військових властей. Почетну сотню виставила гуцульська сотня УСС та ударна чета тернопільського Полка ім. Петлюри…”.
16-31 травня 1919 року Симон Петлюра у Тернополі оголосив і контролював мобілізацію, вів формування Волинської армійської групи в районі м. Кременця, зустрічався з представниками різних політичних сил зі Східної України щодо боротьби проти більшовиків, із членами Уряду ЗУНР, підписав наказ польової команди Армії УНР про реорганізацію її частин, закон щодо розслідування протиєврейських погромів, відвідав українську гімназію; 21-22 вересня 1920-го у Тернополі, в приміщенні залізничного вокзалу, розташовувався штаб С. Петлюри; 21 листопада того ж року він перебував у місті перед від’їздом до Польщі.
Тричі приводила доля Симона Петлюру в Бережани. Зокрема, у кінці листопада 1918, коли сюди тимчасово перемістився штаб УГА, Головний отаман Армії УНР виступав на ринковій площі перед військом. Удруге С. Петлюра зупинився в Бережанах у березні 1919-го. Тут зустрічався з представниками цивільних і військових властей, відвідав польовий шпиталь, побував у с. Потуторах (нині Бережанського району). Ось як про це писала газета „Бережанський вісник” 30 січня того ж року: „Дня 1/31919 о год. 12 завітав до Бережан гол. Отаман Петлюра з цілим штабом. На двірці привітали його Окр. Ком. Лякіні, Отаман Зап. Коша Бігус, … посол Старух з членами Пов. Нац. Ради…”. А втретє С. Петлюра був у Бережанах 20 травня 1919-го. Тоді в місцевому замку відбулася велика нарада, в якій разом із Головою Директорії УНР брали участь ґенерали М. Омелянович-Павленко, В. Курманович, О. Микитка, полковники Г. Коссак та Г. Стефанів.
29 травня 1919-го С. Петлюра перебував на Збаражчині, зокрема у м. Збаражі. Відзначимо, що на фасаді будівлі залізничної станції в 1997 році встановлено меморіальну дошку з написом: „Тут, на залізничній станції м. Збаража, 29 травня 1919 року Залізний курінь з кіннотою зустрічав Голову Директорії, Головного отамана військ УНР Симона Петлюру”. У містечку Вишнівець С. Петлюра відвідав замок, церкву-усипальницю князів Вишневецьких. На початку червня 1919-го С. Петлюра і члени уряду базувалися на залізничній станції у с. Дичкові (нині Тернопільського району).
Влітку 1919-го він у м. Чорткові вів переговори з Євгеном Петрушевичем; зі штабом Армії УНР перебував у м. Борщів; у липні 1919 – на залізничній станції у с. Богданівка (нині Підволочиського району); у липні 1920 – в Кременці (про це йдеться в поемі “П’ята симфонія” і щоденнику Євгена Маланюка).
Цікаво, що Симон Петлюра не тільки перебував, а й проживав на Тернопільщині. Так, у листопаді 1920 року в с. Чабарівка (нині Гусятинського району) він квартирував у місцевого мешканця Василя Чорного. Згодом перебрався до сім’ї Юліани Гіляр, а відтак виїхав до Польщі.
Дещо з містики. Всі ми знаємо, яким магічним є число 7. Цікаво, що прізвище Петлюра має сім літер, Полтава, де він народився, – також сім. Упав він від семи куль, наче одна куля в кожну літеру. Про це нагадав Михайло Ситник у поемі:
Сім стрілів, бо сім літер –
це
Петлюра,
Бо Україна – також літер
сім,-
Поєднані у запалі однім
З твоїм життям у дні
лихої бурі.
Із тексту поеми можна зробити висновок, що С. Петлюра не був антисемітом, тобто звинувачення його в єврейських погромах є безпідставними, він публічно осуджував їх і застерігав від них. Враховуючи складну політичну ситуацію, в якій тоді перебувала УНР, можна виправдати С. Петлюру й за укладення Варшавського договору.
Актуальною залишається творча спадщина визначного громадсько-політичного і державного діяча, публіциста. Зокрема у праці С. Петлюри „Сучасна українська еміґрація та її завдання” знаходимо такі його думки, висловлені у зв’язку зі станом науки в Україні: „Адже там, на Україні,.. українські видавництва ледве животіють, не можуть розвинути свою діяльність через різні заборони та обмеження, що їх спеціально для цього вживають московські окупанти. Створюючи руїну економічну з нашого краю, окупанти хочуть залишити нам з України „дике поле” і в ділянці культурній”. Справді, дії комуністичної влади призвели до того, що й досі не вивітрюються з пам’яті „мазепинці”, „петлюрівці”, „бандерівці”, які впровадили в обіг вороги нації. Всім недругам України варто пам’ятати слова С. Петлюри: „Гробокопателям справді тяжко дивитися, як поховані ними мерці встають з домовини”.
Симона Петлюру недаремно називають національним пророком. Саме він задовго до подій 1917-1925 років зрозумів найбільшу небезпеку для незалежності України. Спочатку зв’язаний марксистською ідеологією й партійною програмою, він пройшов шлях до позапартійного державника, Голови Директорії УНР, а це, власне, шлях до ідеї самостійності України.
Нині важко сказати, якою мірою непорозуміння між С. Петлюрою, В. Винниченком і М. Грушевським спричинили втрату здобутої у 1918 році державності. Однак сам С. Петлюра, вже перебуваючи в еміграції, виніс суворий вирок: „В історії нашій, поминаючи боротьбу за „столи” та „волості” українських князів, які допроваджували до знесилення великої української держави часів князів Олега, Володимира, Лева, безладна конкуренція численних претендентів на гетьманську булаву за часів „Руїни”, що послуговуючись демагогічними гаслами і засобами, втягла до неї регулярне тогочасне військо і народні маси, дає яскравий приклад фатального впливу подібних експериментів на долю держави”.
Погодьтеся, проникливість національного пророка вражає.
Богдан МЕЛЬНИЧУК,
Віктор УНІЯТ
м. Тернопіль