Понад 12 тисяч вірян, п’ять церков і каплиці належали до тернопільської греко-католицької парафії перед Другою світовою війною. Більше того, парафія поширювалася за межі сучасного міста — у Великі Гаї та Янівку. Одначе тодішні інтер’єри двох найстаріших храмів міста — малознані.
З каплиць, у яких до війни служили отці УГКЦ, отець Стасюк згадує ту, що при монастирі сестер-студиток у Великих Гаях, каплиці при міському шпиталі (на Шпитальній — прим. ред.) та тюрмі (між міськвідділом та обласною міліцією — прим. ред.).
“В цих останніх відбувалися наші Богослужби на переміну з латинськими, що другу неділю”, — продовжував священик.
Найдавнішою в нашому місті є Надставна церква — її звели приблизно 1540-го. Щоправда, згідно з легендою, храм на цьому місці існував уже за короля Данила Галицького.
Натомість церкву Різдва Христового звели 1600-1608 рр., також на місці старішої дерев’яної.
“Священик аби був пристойним і служби Божої пильним, а людей навчав за належністю християнською, він має бути протопопом, тобто намісником єпископа при тій церкві, від якої не може бути забраний..,” — писав власник Тернополя князь Василь Костянтин Острозький у грамоті від 1593 року.
До слова, у XVI ст. опікунська рада храму Різдва Христового мала право сама обирати священика для парафії.
Щодо вигляду старих тернопільських храмів, то первісно ані Надставна, ані Середня церкви не мали відповідно о вежі-дзвіниці та притвору. Вежу над церквою Воздвиження завершили зводити 28 липня 1627 р., про що свідчила кам’яна таблиця з пам’ятним написом. І на цій вежі, окрім дзвонів, стояла також маленька гармата. Знаємо з джерел і те, що у XVIII ст. Надставна церква стояла тривалий час замкнутою — її використовували як склад. Відкриття храму добилися тернопільські шевці.
Стосовно церкви Різдва, то навіть коли до неї добудували притвор, він не був таким, як тепер.
“В тому притворі, церковних сінях, була стеля-повала, а над нею — на поверсі — церковця, а вірніше приділ Пресвятої Тройці. Щоби мати вхід до того приділу на поверсі, збудовано два бастіони по боках, там, де притвор єднався з фронтовою стіною церкви”, — подавав отець Петро Білинський у розвідці “Тернопіль та його околиця”.
Приділ Пресвятої Тройці проіснував майже до кінця XVIII ст. — тоді його розібрали, піднявши таким чином стелю в притворі. Відомо також, що в Середній церкві ще у ХІХ ст. біля бічного входу існував вівтар святого Онуфрія, за яким після добудови притвору вмурували стару пам’ятну таблицю про будову церкви. Тепер у тому місці — чудотворна Тернопільська ікона Матері Божої.
“В церкві Різдва Христового є гробовець, але в котрому місці, того нині не знати. Річ певна, одначе, що є, адже Йоахим Єрлич в своїм літописі пише, що його брат, Іоан Єрлич, який, лізучи на дуб за птахом, вбився, у тій мурованій церкві дня 16 падолиста 1643 р. похований”.
Цікаво, що предстоятель УАПЦ митрополит Мефодій у 2012 р. також згадав про поховання під церквою.
— У підвалах дуже багато людських кісток, — сказав він тоді.
І все ж, детальний вигляд інтер’єрів двох найстарших тернопільських храмів залишаються невідомими.
“Сучасний архітектурний вигляд церкви остаточно сформувався після останньої реконструкції у 1936-1937 роках, — пише краєзнавець Любомира Бойцун у книзі “Тернопіль у плині літ”. — Тоді у вівтарній частині вибили два допоміжних вікна для кращого освітлення, дещо змінили форму головного купола та іконостасу, розписали інтер’єри”.
Автору статті вдалося знайти тільки одну світлину загального плану, зроблену всередині церкви Різдва. Ще на одному фото — чудотворна ікона Богородиці. До речі, та ікона спершу перебувала у Надставній церкві. Є інформація, що там же у XVII ст. перебувала ще одна чудотворна ікона Матері Божої, яка врятувала міщан під час нападу татар у 1973-му. Варто згадати і про напрестольне Євангеліє 1649 року видання з Воздвиженської церкви. А от фото із храму — катма. Є тільки світлини з-перед дверей.