Кожного року на початку липня у Чорткові від­бу­вав­ся спо­в­не­ний ту­ги і жа­ло­би тра­у­р­ний мі­ти­нг-рекві­єм з приво­ду чергової річниці страти в’язнів Чортківської тюрми.

Учасники жалобної церемонії покладали вінки та живі квіти до Хреста скорботи в однойменному сквері, щоб віддати данину пам’яті українським патріотам, відправлялась громадська панахида, організовувалась поїздка в Умань, де торік вдалося спорудити меморіал розстріляним в’язням Чортківської тюрми. Тоді, у сорок першому, 3806 в’язнів було нaпередодні війни у тюрмах Тернопільщини. Тюрем не вистачало, тому червоні будували оперативно нові, от як у лісі біля Капустинців. І таке діялось по всій Україні. Велика кількість арештів припала на 1941 рік. Більшість після формального слідства було засуджено до вищої міри покарання. З 23 по 30 червня в Чортківській тюрмі розстріляли і закатували понад 800 в’язнів. Три дні, протягом яких у Чорткові не було влади, населення розбило браму тюрми і люди почали розкопувати подвір’я, a також відкривати камери, в яких вони побачили жахливі знущання над народом.

1 липня зібрали усіх бранців, які були у підвалах монастиря, залізничної лікарні, в підвалах різних сіл Чортківщини, у стінах в’язниці, а вже 2-го раненько 954 особи погнали на Умань. 767 добралися до Уманської тюрми (187 було розстріляно по дорозі). На цвинтарі в Умані виросло 7 великих могил. У Чортківський та Уманській тюрмах лягли кістками зовсім юні хлопці та дівчата, галицькі хлібороби, рідна інтелігенція, встеливши трупами кривавий кремлівський шлях соціалізму.

НКВС здійснив нищівну каральну операцію щодо галицької інтелігенції, духовенства, громадсько-просвітницького активу, учасників кооперативного руху, хліборобів – мордували в’язнів Чортківської тюрми жорстоко, навіть товарні вагони із арештантами було безжалісно скинуто з мосту у швидкоплинні води Дністра.  А цього року ніякий «собака»голови РДА пана Кобіса навіть не загавкав про ту трагедію, промовчали і місцеві патрійоти-партійці. Сумно, млосно і жахко, чортківська громадо, водночас. Куди прямуємо, краяни? До місць нових страт в сучасній Україні…

Володимир Погорецький.