Провід ОУН надавав важливого значення друкованому слову, яким мобілізував народ до боротьби з окупантами та розвінчував німецькому і радянському грабіжницьку політику. Ідеолог збройного підпілля ОУН Петро Федун (« Петро Полтава») з цього приводу особливо наголошував: «Кожна наша листівка – це далекобійний снаряд, вистріляний нами в глибокий тил ворога». З початком Другої світової війни Провід ОУН оперативно організував у Західній Україні випуск вищезгаданої націоналістичної преси, завданням якої було об’єднати визвольні сили для боротьби за незалежність. Це були газети: «Українські щоденні вісті» (Львів), «Самостійна Україна» (Станіслав), «Вільне слово» (Дрогобич), «Стрийські вісті» (Стрий), «Тризуб» (Чортків), «Золотий тризуб» (Калуш), «Воля» ( Копичинці), «У бій» ( Косів), «Боєвик» (Тернопіль), які виступали з визвольних позицій й пропагували національні ідеї. Але 17 липня 1941 р. всі націоналістичні видання в Галичині були заборонені гестапо і на них запроваджено цензуру.
Із серпня 1941р. націоналісти, замість заборонених, почали друкувати вже нові підпільні видання, але для цього потрібна була велика поліграфічна база.
Під час німецької окупації з 1942 р. запрацювала друкарня ОУН Бережанського повіту, яка випустила часопис «Юнак» для молоді. Пізніше редакцію «Юнака» перенесли у ліси на межі Підгаєцького і Бережанського районів. Тут працювали провідні ідеологи ОУН Й. Позичанюк, О. Дяків, К. Цмонь та інші. У 1945 р. друкарню енкаведисти розконспірували.
Наступна друкарня «Прага» під час німецької окупації діяла у с. Мокротин Жовківського повіту. Звідти її перенесено до Щирця поблизу Львова. У 1941–1943 рр. оперативно працювали підпільні антинімецькі друкарні у с. Залісся Коропецьке Бучацького повіту, Стара Ягільниця на Чортківщині.
Декілька друкарень провід ОУН організував на Закерзонні. Найбільша розташувалася на місці постою Голови Проводу ОУН Ярослава Старуха («Стяг») на Томашівщині, де головним редактором був поет Петро Волош – Василенко ( «Гетьманець», «Полтавець»). Друкарня діяла також у надрайоні «Бескид» на Лемківщині в околиці с. Бук під керівництвом надрайонного провідника ОУН Степана Голяша ( «Мар»), малюнки у ній виконував Михайло Черешньовський ( «Петро»). Референт пропаганди Проводу ОУН Петро Дужий стверджував, що на початку 1945 р. на теренах УПА–«Захід» функціонувало близько 30 друкарень з різною матеріальною базою.
Головними дописувачами вищезазначених органів Проводу та підпільних видань були провідні члени ОУН – Яків Бусел ( «Дніпровий»), Ростислав Волошин ( «Борисенко»), Івн Гриньох ( «Дібрава, «Коваленко), Йосип Позичанюк ( «Дмитро Шахай»), Осип Дяків ( «Горновий»), Петро Федун ( «Петро Полтава»), Мирослав Прокоп ( «Садовий», «Вировий») та інші. В організації пропагандистської діяльності та мобілізації мас до боротьби значне місце посідали твори ві домого теоретика збройної боротьби ОУН Осипа Дяківа ( «Горновий»).
Виходячи з ідейно–політичних функцій, які виконували осередки пропаганди ОУН, органи НКВС-НКДБ намагалися їх якнайшвидше розконспірувати і знищити. Багато законспірованих друкарень впало під час «великої блокади» 1946 р. Так, 5 або 18 лютого 1946р. облавники викрили друкарню у с. Деренівка Буданівського району в господарстві Григорія Поздика 1895 р.н.
Останні друкарні ОУН ліквідовано у 1949–1951 рр. 8 жовтня 1949 р. під час операції на межі Славського, Сколівського, Підбузького, Боринського та Турківського районів Дрогобицької обл. розконспірували друкарню Дрогобицького окружного проводу ОУН імені Ю. Лопатинського. У друкарні загинув художник «технічної ланки» «Омелян» з Перемишлянського району.
У березні–травні 1949 р. під час арешту референта пропаганди Надвірнянського надрайонного проводу ОУН Дмитра Черевка ( «Промінь») емдебісти виявили керовану ним друкарню.
26 грудня 1949 р. емдебісти виявили підпільну друкарню Кам’янець-Подільського окружного проводу ОУН у с. Пятничани Чемеровецького р–ну. Друкарню облаштували під будинком колгоспниці Віри Васильківської, що мешкала над Збручем. Друкарня виготовляла й поширювала листівки на території Кам’янець–Подільської, Вінницької областей.
7 травня 1951 р. оперативники розконспірували друкарню крайового проводу ОУН «Поділля» ім. Я. Старуха («Стяг») у райцентрі Товсте Тернопільської обл. Друкарня функціонувала під будинком Івана і Марії Мотичків під керівництвом референта пропаганди Чортківського окружного проводу ОУН Мирослава Гука («Григор»). Друкарню у Товстому створювали усіма силами. Бережанський надрайонний провідник «Володимир» дав 10 кг шрифту з власних резервів, крайовий референт «Євген» також знайшов шрифт. Чортківський районний провідник Григорій Кальба («Дарко») дістав фарбу, провідник ОУН Копичинського району Василь Бойко («Книш») передав 10 тис. крб.
На друкарню ім. Я. Старуха працювало дві мобільні «технічні ланки». Перша під назвою «До зброї» була у Чорківському р-ні під керівництвом Й. Поздика, інша ім. Петлюри – у Борщівському під орудою В. Гнибіди («Неплюй»). Крім листівок, випускали журнали «До зброї» і «Хрін», які перетранспортували у Хмельницьку, Вінницьку, а звідти у Черкаську і Київську обл. З 1950 р. друкарня ім. Я. Старуха підписувала листівки логотипом ім. Міхновського.
Підсумовуючи значення пропагандистської діяльності ОУН, відзначимо її багатогранність і оперативність в умовах Другої світової війни і після неї.
Варта гідного подиву винахідливість членів ОУН у створені підпільних друкарень і форматуванні в екстремальних умовах під землею ідейних засад боротьби засобами друкованого слова.
Ярослав Павлик,
колишній директор Товстівського
краєзнавчого музею