Чи то в так у хвилю сказав він ті слова, чи так мало статися, але вріс той пастух у камінь. В ту хвилю почули дівочий крик і вгледіли Регіну, що ховаласє за виступом. Ніхто незмігсє і з місця рушити. А дівчина також застигла каменем з розпущеним волоссям і рукою, простягнутою до коханого.
Печера закоханих
Жив давно у селі Кривче (тепер Борщівського району) польський пан. А замок його стояв на високій горі, і пан був дуже маючий і гоноровий. На всю округу славився своїми мисливськими угіддями, а ще дочкою Регіною. Навіть з Кракова і німецьких земель приїжджали пани добитися її руки. А Регіна злюбиласє з молоденьким пастухом. Той пастух пас на горах панські отари і дуже красно грав на сопілці. Чи то врода хлопця зачарувала дівку, чи сопілка, того вже ніхто не знає. Змовились якось молодята і вивтікали до печер, жеби сховатисє від панського гніву. Скількись там вони любилися, а настав час, що не було вже що їсти. Вийшов пастух з печери, а тута єго і зв’язали панські посіпаки.
– Де Регіна? – волав пан. – Веди до неї, бо закаменую! Били хлопця, як водили по печерах, але він мовчав. Хтів він чи не хтів, а завели го до того місця, де в печері ховалася Регіна.
– Далі не підемо, бо пропадемо, – відказали панські слуги. – Далі вже печера Чугайстера… Пропадемо всі…
Як не кричав пан, але нічого не добився. Ніхто ані руш далі.
– Кажи, здрайцю, де дочка! – лементував пан та й бив хлопця і товк ногами.
– Вона тута, – змігся хлопець.
-Де???
– Тута, – і пастух показав на своє серце.
– Бий лайдака! – кричав пан. – Він мусить сказати, бо я го вкаменую.
Чи то в так у хвилю сказав він ті слова, чи так мало статися, але вріс той пастух у камінь. В ту хвилю почули дівочий крик і вгледіли Регіну, що ховаласє за виступом. Ніхто незмігсє і з місця рушити. А дівчина також застигла каменем з розпущеним волоссям і рукою, простягнутою до коханого. Ніхто не знає, як то було далі, але тої ночі згорів панський палац, а пан десь утік. А в Кривченських печерах вам нині покажуть ту печеру. Є тута і голова пастуха з сопілкою, і постать Регіни, що вросла в камінну брилу. А ще кажуть, що в літні ночі у тій печері чути голос сопілки.
Петро Медведик