Козакова долина
Зразу за Манівкою йде дорога в Козакову долину. Біля цієї дороги стояла капличка, вздовж якої була широка стежка, що вела в Шульганівку. Це глибокий просторий яр, де випасали худобу. З одного боку яру – село Шульганівка, з другого – родючі землі, що належали Ягільниці. У цій долині є велике джерело кришталевочистої води. Над самою долиною стояла маленька хатина, в якій жила жінка, звали її Катериною, з донькою Ганнусею.
Одного разу, в літню пору, через село їхали козаки на конях. Попереду – молодий сотник. Люди радо зустрічали козаків, кидаючи додолу барвінок, любисток, м’яту, різне запашне зілля. Дівчата співали пісень. Серед них сотник побачив гарну дівчину. У долині козаки зробили перепочинок. Дівчата, молодиці брали з джерела воду. Прийшла по воду і Ганнуся. Сотник вдруге упізнав її, підбіг, щоб допомогти покласти коромисло з відрами на плече.
Вродливого козака звали Іваном, його очі пильно дивилися на дівчину. Прихід Ганнусі по воду був хвилинами зустрічі її з Іваном. Вони покохали одне одного. Іван просив руки і вона дала згоду…
Через декілька днів козаки відходили, Ганнуся йшла, щоб попрощатися з Іваном. Став сотник біля джерела, чекаючи милу дівчину, щоб пригорнути до свого серця і сказати, що вони навіки будуть разом. Його сотня вже стояла на горі, а він все ще чекав Ганнусю. Дівчина була вже близько, як ворожа куля скосила юнака. На полі почалася битва. Близько двохста козаків поклали тут свої голови.
Коли все втихло, дівчина із матір’ю викопали яму і поховали Івана. Висипали маленьку могилу, поставили хрест, біля якого посадили кущ калини, а на могилі посадили барвінок. Ганнуся щодня носила квіти, плела з барвінку вінки і прибирала могилу. Невдовзі померла мати і Ганнуся залишилася самітньою і вірною своєму коханню.
Не дожила вона старості й померла. Стара хата розвалилася, недоглянута могила зрівнялася з землею. Залишилося джерело, яке б’є чистою водою, як чисте дівоче кохання. І тому цей яр називають Козаковою долиною.
Степан Бубернак.