Олександр Олександрович БУСАРОВ народився 22 березня 1909 р. в місті Нерчинську Читинської області в сім’ї службовця. Підлітком працював на цегельному та паровозному заводах. Закінчив школу з педагогічним нахилом, вчителював у сільській Борзянській школі на кордоні з Китаєм. Заочно вчився в інституті. Напередодні війни працював заступником завідуючого облвно.
Звідти влітку 1941 року разом з молодшим братом Веніаміном (який загинув у першому ж бою) були призвані в армію. Всю війну служив в одному й тому ж артилерійському полку.
Пройшов бойовий шлях від Сталінграда до Праги. Гвардієць мужньо переносив всі тяготи війни у важких боях за Белград, Харків, Червоноград. Форсував Дніпро разом з важкими гарматами – гаубицями. Під час ворожої атаки біля Дніпра його разом з товаришем врятувала воронка, в яку силою штовхнув його друг і притиснув своїм тілом. Через сорок років бойові побратими зустрілись у Чорткові. І було без кінця: «пам’ятаєш…», «а пам’ятаєш…». Під час війни Олександр Олександрович вів щоденник. В мирний час на його основі були видані спогади ветерана. За ратні подвиги О.О.Бусаров нагороджений орденами Червоного Прапора, двома – Вітчизняної війни, двома – Червоної Зірки і 11-ма медалями. У 1949-1957 роках служив в артилерійській бригаді, дислокованій у м. Чорткові, після розформування якої вийшов в запас у званні полковника. Заочно закінчив Київську військово-політичну академію.
Ось і знято погони… Олександр Олександрович очолив будівельно-монтажне управління в місті. Цим колективом споруджений перший після війни багатоповерховий будинок на вулиці Сонячній. Чимало інших споруд прикрасили наше місто і тоді, коли він став головою міськвиконкому – на цей пост обирався двічі і залишив його після того, як несподівано підкрався інфаркт. Тяжка недуга не вивела зі строю ветерана. Силою волі він змусив себе забувати про хворобу. Характерним для нього було прагнення постійно вчитись, він був «ходячою» енциклопедією!
Ранковими чи вечірніми хвилинами Олександр Олександрович неквапливо йшов по місту, невисокий, підтягнений, з уважним поглядом і сивими скронями. Зупиняється, зустрічаючись з друзями чи знайомими. Вислуховує їх. Приємно йому, що Чортків красивішає, розширюється: ось ще один будинок, магазин, ательє, нова вулиця, площа. В усьому цьому – частка і його зусиль. Часто прямує він на околиці, на берег річки Серет. Його чарує скромна краса Надзбруччя – задумливі верби під ставами, червоні маки, що полум’яніють край дороги. А в районі дамби між Чортковом і селом Біла за млином вздовж Серету був зроблений насип, щоб відгородити будинки від води (в районі військового пляжу). Утворився острівець, який старожили звуть «Бусаровським». Зараз там все заросло вербами.
Все це стало таким рідним, дорогим, як і те, що покинуто волею долі у Забайкаллі. Там зараз живе син Володимир, внуки, правнуки. В Чорткові живе донька Ельвіра, онука та правнуки.
Пішов з життя Олександр Олександрович 10 вересня 1984 року.
У нашій пам’яті він залишається живим прикладом патріотизму, гуманізму, чесності, вимогливості.