В круговерті життя, у чорному плетиві смутку мої мрії розбиті паралічем песимізму та безнадії. Гіркі думки, як рої бджіл, жалять серце і душу, отруюють та роз’їдають мозок. Суєта суспільних буднів, економічна криза та жорстокий цинізм окремих українських політиків зробили багатьох нас ізгоями на рідній землі: тисячі українців та українок стали у країнах старого світу служницями й свинопасами.., повіями в будинках розпусти Америки, Європи та деяких мусульманських країн, осиротивши вдома дітей і чоловіків.
Дивина та й годі: живе, чи то пак існує, рік у рік українська людність із хворобливою уявою Богом вибраного народу і, чихвостячись, захищає інтереси тих чи інших політичних лідерів – інтриганів та балакунів. Кожний день повз нас проходять десятки справжніх бездарів та бовдурів, готових щомиті стати біля керма влади, і ми, не тямлячись, ще за життя приписуємо їм гідність Божих угодників – святих і безгрішних, а насправді то справжнісінькі злочинці, без найменшої крихти сумління та сум’яття.
Злидні, безправ’я, насильство, продажність і переслідування – то сьогодення України. У пориві захоплення собою усяк підлий політик вихваляється своєю культурою і християнськими чеснотами, а насправді демонструє справжнє варварство та неповагу до української мови і національних традицій. Таке поняття, як національна гідність, для переродженців не існує зовсім. Від цього бедламу вже ходить ходором голова. У Києві політичні мумії, мається на увазі новозавітні законотворці, вже багато років годують український люд байками про краще життя, обіцяють золоті гори, економічний розквіт і добробут своїм співвітчизникам. Але, як кажуть в народі, обіцянка – цяцянка, а дурню – радість. Сьогодення тому не виняток: за ширмою “інтеграція” стоїть поділ міністерських портфелів і шаленство великих грошей, від шурхоту яких божеволіють, здавалося б, національно свідомі політики. На що спроможний нинішній уряд – покаже час, але при такому розкладі, коли майже вся українська людність повністю орієнтується на Євроінтеграцію, а Президент України та Прем’єр-міністр – на дружні і партнерські відносини з Росією, віз як стояв, так і буде стояти на місці. Шкода лиш селян, які цьогоріч, як і в попередні роки, протягом золотого вересня гнули спину за півдарма на картопляних та бурякових плантаціях і на чім світ стоїть проклинають українську владу.
На гріх мовчати гріх – вчить одна із церковних заповідей. Ці слова, насамперед, повинні пройняти душу кожного журналіста: у столиці, обласних та районних центрах. Якщо бути чесними до кінця, то маємо визнати: в Україні незалежної преси нема. Газети, якщо не цілком, то частково залежать від позиції і світогляду своїх засновників, видавців та керівників. Різного роду «помиї», «вертушки» зополонили шпальти газет та весь інтернетпростір. Часом читання цих всіх матеріалів тягне на рвоту. Це свята правда, що Україна знала світлої пам’яті великого патріота і журналіста Георгія Гонгадзе, який ніколи не зраджував свого життєвого принципу: говорити людям правду. За це поплатився життям, а винні у його смерті й досі не покарані, хоч прізвища кривдників журналіста давно відомі правоохоронцям та громадянам нашої держави. У нашій країні здавен діє закон кругової поруки, суцільної брехні та різного роду штукарств й окозамилювання.
Ось так і живемо європеїзовані наполовину: молимось до політичних трупів й намагаємось реанімувати та виправдати помутніння своєї пам’яті і розуму. З дня на день чекаємо вітру перемін, а його нема і навряд чи при нинішньому уряді і парламенті буде. Поживемо й побачимо, а поки що запасаймося терпінням і мудрістю та не втрачаймо віри у щасливе майбуття, бо вимремо на материзні, мов динозаври.
Володимир ПОГОРЕЦЬКИЙ