Василь Махно: «Я хочу бути джазом і рок-н-роллом»

я знаю хто з нами – за мною повітря і крила
цупкий габардин який муза мені прикрутила
я знаю це серце порожнє – слова ці різдвяні
цю мову що стала писатись шрифтами кирилиць
ми нею мов снігом із головою накрились
тому що останні Цього року в Польщі вийшла моя нова перекладна книжка вибраних віршів та есеїв у перекладі Богдана Задури. Книжка називається «Дубно біля Лежайська», це село в якому народився мій батько Іван Махно, який п’ятилітнім, разом зі своєю родиною та іншими українцями з цього реґіону, вимушено став переселенцем у 1945 році. Я вперше відвідав ті місця  2011 року, зустрівши велике розуміння з боку поляків, з якими подружився. У 2012 вони зініціювали видання цієї книжки та її презентацію в Лежайську.Було чимало поїздок – спочатку на Міжнародний фестиваль до Нікараґуа, потім тривалі фестивальні мандри Україною – Тернопіль, Чернівці, Дрогобич, Львів. Зустрічі, читання, дороги, дороги. Знайомство з багатьма людьми, яких я особисто до цього не знав,  зокрема з тобою, Леоніде.Цього року в прикінці червня пішов з життя мій батько, з яким ми ніколи не жили разом, я планував привезти йому цю польську книжку, а довелося уже присвячувати її його пам’яті.Я також пережив ураган Сенді, стихію, котра для багатьох нью-йоркців була несподіваною і нищівною, такі речі якось впливають на твоє особливе ставлення до життя.- До речі, як давно Ти вже в Штатах і що привело туди? Чим займався й займаєшся там, бо, наскільки знаю, книжки свої все одно видаєш на батьківщині? – Як я казав, що у Нью-Йорку мешкаю протягом 12 років. Гадаю, часу достатньо, щоби зробити певні підсумки. Я приїхав у Штати з цікавості, трапилася така нагода, і ця цікавість перейшла у відповідні стосунки з цим містом та країною, вони були різними ці стосунки, але я вдячний Нью-Йоркові, який став для мене домом і текстом. Сьогодні українська література вкотре розширила свої географічні межі, я не уважаю, що ті, хто виїхав з України після 1991 року можуть уважатися класичними еміґрантами, ця еміґрація/ вихід/ісход має, як на мене, інші ознаки і тому природньо, я, до прикладу, якось по-своєму відчуваю і реалізуюся у цих прострах, які можна означити Штатами та Україною, Заходом і Сходом. Проблема існує також на рівні сприйняття українським суспільством  права особистості вибирати свої простори замешкання, але коли ти декларуєш себе автором українським через мову, тому твої книжки з’являються в українських видавництвах. Салман Рушді, сам еміґріант з Індії, який довший час мешкає у Лондоні спробував означити таких письменників як він сам, як представників літератури-байстрюка, себто незаконнонародженної,  дещо відкинутої зі свого середовища і не до кінця бажаної у  новому, набутому середовищі. Це надто цікаві процеси, на які українська критика поки що ніяк не реагує, бо не знає, що з цим робити? Мої твори доволі часто перекладають іншими мовами, а деякими – виходять поетичні книжки. У Польщі під цю пору їх вийшло  – чотири, дві в Америці, одна в Румунії.  Я особисто якось не відчуваю виключної прив’язаності лише до українського простору, хоч без нього, звичайно, не відчуваю своєї, так би мовити, органічності.- Не знаю, як часто приїздиш в Україну, але у вересні був у Дрогобичі. Що можеш сказати про це своє перебування в нас і чи були то перші відвідини галицького «півтора міста»?- Останніми роками я приїздив в Україну щороку. Завжди намагаюся виступити в Тернополі з читанням віршів і пройтися цим містом, яке стає для мене радше містом-памяттю.
Я бачу Україну як країну перехідного стану, яка зберегла багато пострадянських комплексів,  витворила новітні ерзаци політики, культури, свої понятя престижного і непрестижного.  Країна, якій потрібно багато речей скореґувати  для спвіжиття зі світовим товариством, я кажу не лише про ідею європейського вибору, але й про впорядкування внутрішніх суперечностей та конфліктів.А Дрогобич я відвідав вперше, хоча мешкав протягом багатьох років якихось 200 кілометрів поодаль.  І нагода була справді унікальна – фестиваль Бруно Шульца, письменника, який своєю творчістю увів Дрогобич до світових енциклопедій та культурних дискусій про особливий галицький світ. Я написав вірш про свої відчуття Дрогобича, в якому хотів вловити метафізичність цього міста через візуальні деталі сьогодення. Я гадаю, що відчув цю метафізику і Шульц у цьому ділі –  пошуках слів  по провінційних просторах – чи не найкращий компаньон.- Наскільки слідкуєш за тим, що тут відбувається, й що можеш сказати про нинішній рік в загальноукраїнському контексті, зокрема – й про нещодавні парламентські вибори? Що, на Твою думку, може чекати Україну попереду?- Я, звичайно, не політолог і не можу сказати, що ретельно слідкую за перебігом української політики, хоча мені, природньо,  не байдуже, що відбувається в Україні і що відбувається з Україною. Україна й надалі перебуває у перехідному стані, у неї багато викликів, котрі потрібно виважено і поступово вирішувати.- Чим, як на Тебе, є для країни присутність партії «Свобода» у Верховній раді? А що думаєш з приводу поширення ксенофобських – і юдофобських настроїв у вкраїнському суспільстві?- Будь-які «фобські» висловлювання  мені особисто неприємні, незалежно чи це виходить від політичної партії чи окремих інтернетівських коментарів, які кишать непристойністю і аґресиними висловлюваннями, я за толерантність та розуміння інших.  Українське суспільство втомлене від неточностей і підміни понять, воно не виробило правил, які б кореґували основні сфери національного життя. Наша складна історична спадщина дається нам взнаки у часі, коли потрібно вирішувати – так випало на наш час і наше покоління –  задавнені  проблеми.- А що можеш сказати з при воду того, що в певні політичні сили та окремі політики на повному серйозі говорять про необхідність повернення в паспорти сумнозвісної «п»ятої графи», себто знову позначати національність?- Це було би абсолютно некоректним і створило би громадянам чимало незручностей. Не можна на цьому наголошувати. І взагалі це зразу ж нагадує про СРСР і те, чим тоді був отой «п»ятий пункт», котрий скасували в часи перебудови.
Сьогодні це, мабуть, комусь вигідно, але  не далекоглядно йти на такий крок, особливо з точки зору руху України в бік Европи. Адже в світі давно вже такого запису в паспортах нема.- Не так давно переглядав твої світлини з відвідин Румунії, деяких інших країн, знаю, що об’ їздив мало не всі континенти, Де побував цьогоріч і що дають Тобі ці мандрівки? А як воно відбивається у творчости Василя Махна?- На початку 2012 року в лютому мене запросили на Міжнародний фестиваль поезії в Нікарагуа, котрий відбувався у місті Ґранада. Щойно я отримав запрошення на поетичний фестиваль до Кенії. До речі, в Африці бувати ще не доводилося. Я люблю подорожувати, це якийсь незвичний процес ловити нюаси тимчасовості – власної та світу – а також бачити деталі, порівнювати їх, щоби відчувати поезію. Безумовно, що це впливає на мене та моє писання. Нью-Йорк, до прикладу, у мене давно уже став текстом. Мої есеї переважно про культури, країни та міста, яких довелося побувати. Але головне, гадаю, ці мандри відточують  поетичний погляд і вигострюють поетичний нюх.- У січні в Тернополі виходить нова збірка твоїх поезій, присвячена Нью-Йоркові та Тернополю. Повіш детальніше про саму книгу й про те, чому саме ці два міста? Лише тому, що зараз живеш у Нью-Йорку й походиш з Тернопільщини чи є ще й інші причини?- Так, це збірка вибраних віршів про ці два міста – «Я хочу бути джазом і рок-н-роллом» Ну, по-перше комбінація незвична, тобто порівнювати їх – ці міста – ніяк не можливо, їхнє паралельне існування у цій книжці – це  модель музики, своєрідне відчуття цих просторів на рівні музики – джазу і рок-н-роллу.  Я свідомо поставив ці міста поруч, щоби якось пояснити значну кількість віршів, котра написалася протягом тривалого часу про них, як акт позначення меж і можливостей цих відмінних просторів. По-друге, для мене  самого це цікавий експеримент з суто поетичного боку:  місто як поетичний вислів, ритм і форма вірша.- Розумію, що плани й прогнози – річ не вельми вдячна, та й усе завше корегує Господь, та все ж, чи вже щось замислив на рік прийдешній?- Планів багато, найперше дописати нову книжку віршів.- Ти – автор і уважний читач «Майдану», тож що побажав би ґазеті та читачам в переддень нового року?- Щасливого Нового року завжди і всюди!