Василь Слапчук. Ніч проминула

Чимало поетів подалися в політику Очевидно, для того, аби відстоювати утверджувати якісь благі ідеї (чого не мали змоги робити в рамках поезії), а не заради певних прагматичних резонів. Тому маємо цілий ряд поето-політиків чи, радше, політико-поетів, бо не завжди поет облагороджує політика, частіше політик поглинає поета. Попри те, зверхність політика тимчасова, а величність позірна, оскільки не належить до сфери духа, лише – тіла. Знайдемо безліч учорашніх політиків, але немає поета у відставці. Поет, який зумів написати щось гідне називатися поезією, залишається довічно поетом.

Політика тілесна. Поезія духова. Поезія, хоч і ревнива, але вірна. Політика спокуслива, розпусна і зрадлива. Не люблю політики, не цікавлюся нею, ховаюся від неї… Але політика цікавиться мною, вона пхається до моєї хати, виволікає мене назовні…

Недосконалі люди живуть у суспільстві з недосконалими законами. Щоб жити – треба дихати і щось їсти. Для дихання мені цілком достатньо поезії, харчі ж роздає політика. Отже, я залежний від політики. Починаю шукати зворотного зв’язку – яким чином політика залежить від мене? Безпосередньо – ніяк. Опосередковано – від моєї свідомості й позиції.

Апостол Павло пише: “Кожна людина нехай кориться владі вищій: нема бо влади, що не була б від Бога; і ті, існуючі влади, установлені Богом. Тим то, хто противиться владі, противиться Божому велінню, а ті, що противляться, самі на себе суд стягають”. А трохи далі читаємо: “Тож дайте кожному належне: кому податок – податок, кому мито – мито, кому острах – острах, кому честь – честь” (Рим. 13,1-2,7). Посилаючись на цю заповідь, здавалося б, можна виправдати всіх, хто за наказом влади руйнував храми, палив ікони, поклонявся ідолам… Навіть не виправдати, а довести їхню правоту. Більше того, зняти відповідальність з самої влади, позаяк вона від Бога. Справді, всяка влада від Бога, але не кожна влада з Богом. До влади приходять і безбожники. Приходять як спокуса, як випробовування, як кара… Приходять з волі Бога, так само, як із дозволу Божого сатана насилає нещастя на праведного Іова. Іов з гідністю переносить усі негаразди та злидні, не зрікається своїх чеснот і віри в Бога. Така була в Іова свідомість, така була його позиція. Свідомість і позиція праведника. Чим не взірець для нас грішних?

Я розумію сказане апостолом Павлом лише як розширене й детальне тлумачення однієї частини (що стосується кесаря) заповіді Ісуса Христа: “Віддайте ж кесареве кесареві, а Боже Богові” (Мат 22, 21). В цьому короткому реченні вміщається весь закон, усі норми, якими маємо керуватися в наших взаємостосунках із владою. Важливо тільки, аби ми чітко усвідомлювали, що належить кесареві, а що Богові? Податок і мито, звичайно ж, віддамо владі. А острах? Чи повинні ми боятися влади? Закон Божий – це єдиний закон, що досконалий та універсальний, тому пошукаємо відповіді в Євангелії. І ось з якими словами звертається до нас Ісус Христос: “Кажу вам, моїм друзям: Не бійтесь тих, що убивають тіло, а потім більш нічого заподіяти не можуть. Я покажу вам, кого треба боятись: бійтеся того, що, вбивши, має владу вкинути в пекло. Так, кажу вам: Того бійтесь” (Лук. 12,4-4). І знову ж таки пам’ятаємо, що “початок мудрости – острах Господній” (Пс. 111, 10). Страх же перед владою, а особливо безбожною владою, – початок деградації духових цінностей, оскільки дуже часто влада вимагає від людини того, що їй не належить, – Божого. Влада домагається поклоніння, честі…

Не знаю, як тепер в українському війську, а в радянській армії ритуал приві-тання військових називався “віддаванням честі”. Солдат, який на кожному кроці змушений віддавати честь, залишається не тільки без честі, а й без совісті. Власне, він їх і не потребував, бо розглядався й зводився до механізму для виконання поставлених завдань.

Ми творимо поезію і ми творимо політику, але перш за все ми творимо себе. І нема біди, якщо мені не подобається політика загалом, а комусь із політиків – поезія загалом. Зле, коли ми творимо конкретну політику і конкретну поезію, не вдосконалюючи й не творячи конкретних себе.

Чи не прийшла пора будувати себе? “Тим більше, що ви знаєте час, що вже пора вам прокинутись зі сну: тепер бо ближче до нас спасіння, як тоді, як ми увірували. Ніч проминула, день наблизився. Відкиньмо, отже, вчинки темряви й одягнімось у зброю світла” (Рим. 13,11-12).

Віддаймо Богові Боже, а кесарю кесареве, і тільки опісля дізнаємося, що маємо свого. Але перше – треба прокинутися. Бо й треті півні вже проспівали. Благословляється…

Василь СЛАПЧУК,

м. Луцьк

Біографічні акценти

Василь Слапчук народився 23 грудня 1961 року на Волині. Воював в Афганістані, був тяжко поранений, має бойові відзнаки. Автор численних поетичних і прозових книг, що стали популярними. Лауреат Національної премії ім.Т.Шевченка.