Віктор Палинський. Роксоляна Прийма-Таміола: "Молитва на чотках” (фото)

“У році Божому 1958 Роксоляна Прийма народилася. І вже з шестирічного віку дівчинка розпочала займатись малярством у студії Петра Фліта. Згодом вступила та здолала науку у Львівському інституті декоративного та прикладного мистецтва (нині Академія мистецтв); навчаючись живопису в знакомитого Вітовта Манастирського…”

Роксоляна Прийма-Таміола:

“Молитва на чотках”

Розпочинаючи розмову

…Так називається найновіша авторська експозиція, втім і найновіший цикл творів живопису на полотні (акрил), однієї з найзагадковіших художниць Львова, творчість якої завше була позначена динамічною експресивною колористикою та незмінно несподіваними знахідками змістово-формального малярського вираження. (У квітні 2015 року, коли роблю ці нотатки, виставка, саме, представлена в одному із залів Львівського Палацу мистецтв).

…Одразу задаюся питанням: чи могла Роксоляна не здивувати цього разу своїх шанувальників? І, особливо не зволікаючи, відповідаю: ні! Уже звиклося сприймати малярську творчість цієї майстрині, як певний львівський феномен, де безконечна галерея світів невидимо-видимих торжествує в різноманітних проявах та іпостасях. І художниця відповідально це відчуває. Не квапиться. …І дивує нас: знову й знову.

Спогадуючи „Ангелів…”

…Колись збентежили, і мене також, «Ангели Львова», цілий цикл, уже не пам’ятаю точної кількості творів, але точно знаю, що один із „Ангелів…” супроводжував мене впродовж років у моєму заміському будинку. Так, ось, здається, тоді вперше помітив: цей живопис Прийми-Таміоли, ніби споріднений з анімалістичним кінематографом, що в ньому динаміка руху накладається на колір і навпаки. Причому, ледь пригашена плинність залишає відбиток неповторності віднайденого кольору, як слід позаду себе. Так приходять нові мотиви барвозвуччя. Так воно, на стало, залишається, переходячи в нові полотна і серії… Майбутні. Так є.

Власне, „Молитва на чотках”

Тридцять три (вік Ісуса Христа) картини-образки досконало-компактних розмірів (50 см х 50 см), чомусь, нагадали мені своєрідні віконця-портали у світ духовного вишколу, нетісно заполонили вигідну експозиційну площу залу. На кожній – лик; зауважу, видається мені, авторку не так цікавлять святі лиця, як святість у лицях. Тобто, їй вдається (принаймні, сам векторний шлях) складна річ: поєднати у 33-х ликах сакральне зі світським, земне з небесним, канонічне з авторським… Переконаний, що це – шлях сильних і даровитих, а ще – молитовно-зосереджених; бо інакше „предмет” просто не розкриється, залишаючись на щаблі чуттєвості, але без містичного одкровення…

Зближаюся до цього, не аби трактувати цю виняткову „портретну галерею”, як лики великомучеників чи прив’язувати до конкретики біблійних образів; та й сама авторка лише пронумерувала їх, напевне, закладаючи в число „33” сакрально-містичні змісти. Разом з тим, певен, намагалася якнайповніше втілити свою художню правду любові, не притримуючи, „делікатно”, власну уяву. Зрештою, маємо у „вікнах” конкретні якості характерів „портретованих душ”: скельна незворушність, медитативна зосередженість, стримана іронічність, поблажлива примиреність, молитовна налаштованість, негомінка проникливість, душевна злагода, вистуджена затаєність, принишкла байдужість, вичікувана незлостивість, відчайдушна незахищеність, свята наївність, аскетична беззастережність та ін. Можливо, ще й тому цей живописний цикл мені так хочеться, послуговуючись закріпленою стилістикою Прийми-Таміоли, назвати „Львівськими ликами”. Здається, людей із такими лицями не раз зустрічав на по-європейськи затишних неповторно-автентичних вуличках Львова. І ще не раз зустрінеш і ти. Стрінеш. Аби не забути ніколи.

Сприймаючи

…На якомусь етапі сприйняття задаюсь і питанням, як це втілюється чисто технологічно: ледь ковзаючий робочою поверхнею полотна енергетично насичений чуттєво шовковистий мазок, виняткова поліхромність відчуття простору, авторське прагнення адаптуватись у нове середовище, аж до повного розчинення власного „я”? – Подібно, що усе так і є?!. Одначе, насамперед, розворушує уяву все ж одвічна таїна незвіданості таланту. І саме завдяки їй спрацьовують технології, набута майстерність живописання. Чиясь добра й давня сентенція про те, що „почуття – понад усе, бо вони – для Бога; а речі?.. – вони лише для себе, а відповідно є марними”, – слушно влягається в русло головної ідеї творчості Роксоляни. …І може перепровадити у найсокровенніші закапелки авторських світів. Пересічного шанувальника а чи й заповзятого аналітика творчості.

…Пошлюся на автоцитату (з давніх): митцю загрожують два чудовиська – художник, який не є майстром, і майстер, який не є художником. У нашому випадку усе це зичливо відпадає. Тішуся, споглядаючи лики „Молитви…”. Лиця праведних душ. Застановляюся. Художник і майстер. Є.

Про художницю (вкрай стислий життєпис)

У році Божому 1958 Роксоляна Прийма народилася. І вже з шестирічного віку дівчинка розпочала займатись малярством у студії Петра Фліта. Згодом вступила та здолала науку у Львівському інституті декоративного та прикладного мистецтва (нині Академія мистецтв); навчаючись живопису в знакомитого Вітовта Манастирського.
У неповних 14 років – перша персональна виставка в Одесі.
Узяла участь у більше як півсотні виставок у визнаних мистецьких осередках Європи та Америки. Зауважу, понад два десятка цих експозицій є персональними.
…Малярство Р. Прийми-Таміоли викликáє зацікавлення, передусім, у середовищі шляхетної мистецької публіки. (Популярні серії „Ангели Львова”, „Духи Львова”, Диваки Львова”, „Львів Роксоляни Прийми”, „Ніч на Івана Купала”, „Вакханалія”, „Апокаліпсис”; звичайно ж – сьогоднішня „Молитва на чотках”).
Одним із найбільш знакових та етапних для малярки є Марійний іконостас, написаний для Сокальської Єпархії.
Є членкинею Національної спілки художників України; Спілки художників Польщі.

P.S.

Даруйте, та Прийма-Таміола є, все ж, недостатньо поцінованою нашою мисткинею. Вкотре про це кажу. Високо котирується її живопис серед колекціонерів і музейників, активно викуповуються полотна в комерційних салонах на Заході. Одначе, відсутність добротного цілеспрямованого професійного продюсерського просування картин на світовому мистецькому ринку не дозволяє нині фіксувати значний інтерес до неї таких світових рівневих аукціонів, як „Сотбі”, „Крісті” та подібних. Думаю, від цього, безумовно, втрачає і національний мистецький бренд України.