Існує давня міська легенда. Така давня, як сам спосіб селитися у містах. Легенда оповідає про будинок, який з’являється і щезає. Хтось може бачити його і торкатися його мурів, а комусь це заборонено законами місця (законами міста?). Дехто чує співи, що лунають з будинку, інші бачать тіні і силуети за його фіранками.
Декому щастить увійти до нього. Рідше вдається з нього вийти (вибігти, виповзти, вистрибнути з несамовитим криком). Він ховається у замаскованій магією щілині між двома спорудами у романі міс Роулінґ, або існує як невидимий поверх у романі Лукьяненка. Він червоний у «Приреченому Місті» Стругацьких, жовтий у видінні пророчиці Амбари і темно-сірий у «Провулках Естевії» Картената. В ньому, як у звичайних будинках, є килими, шафи, кімнати і коридори. Є навіть домашні тварини. А також там є схованки із прадавніми таємницями простору і часу. Котрі у звичайних будинках, погодимось, зустрічаються не так вже й часто.
Британський енциклопедист сер Брігам Камелот Сержет вважав, що вперше про блукаючий будинок згадано в неканонічній (самарійській) версії «Казок тисячі та одної ночі». Якщо це правда, то першим «призначенням» блукаючого будинку (далі – ББ) були недозволені насолоди і містичні страти. В історії, яку наложниця Махбуба розповідає халіфові, у багатому передмісті середньовічного Багдаду час від часу виникає такий собі приємний палацик з фонтаном і трьома сексуально стурбованими красунями, що своїми принадами й співами заманюють до ББ вродливих юнаків. А потім зваблюють їх за всіма канонами пропахлої кальянним димом азійської еротики. Наложниця Махбуба невтомно оспівує усі орієнтальні доторки, заглиблення й переплетення. Але наступного дня, як зазвичай буває у таких казках для дорослих, вродливих юнаків знаходять мертвими. З виразом повногоспустошення на обличчях. Палацик-пастка нарозвидні щезає, щоби наступної ночі виникнути на іншій вулиці. Де також живуть неспокушені романтичні юнаки.
Іронічні коментатори арабського епосу доповнили цю історію. В їхніх фельєтонах у ББ або ховався від арешту Саддам Хусейн, або в нього влучала американська крилата ракета, розриваючи на дрібні шматки прекрасних красунь, або ж – хтось із читачів вже міг й здогадатися – спеціальний агент Малдер переслідував зеленооку іншопланетянку. Зрештою невтомні фельєтоністи розмістили у напівіснуючому будинку посольство напівіснуючої Молдавської республіки Придністровья, що остаточно перетворило стару казку на пошлу оповідку глобалістичної доби.
На відміну від сера Сержета, Великий Боргес виводив родовід легенд про ББ з давньоєгипетської оповідки про невидимий дім з міста Он. Вхід до цього пращура усіх можливих блукаючих будинків охороняли хижі зображення бога Анубіса із шакалячими головами. Пілони та мури невидимого дому мали властивість змінювати висоту, а в його залах зберігалася волога прохолода легендарної країни Му, котру Олкотт і Блаватська ототожнювали з Атлантидою, а сер Кристофер Пензак – з Лемурією. На його стінах у золотих знаках зберігалися хроніки перших володарів людства, а від вроди зображених там жінок рідкісні відвідувачі втрачали розум. Пращур ББ зберігав у своїх лабіринтах три реліквії: срібне дзеркало, сандалі і сандаловий жезл. Містики не виключають, що деякі підземні гробниці фараонів мали властивості ББ. Є свідчення, що місце, де Картер знайшов знамениту гробницю Тутанхамона, до нього перекопали десятки разів. Усі, хто особисто побував у Долині Царів, міг на власні очі пересвідчитися, що, дійсно, Тутанхамонова могила – одне з найдоступніших для археологів місць у тій розпеченій ярузі з пишною назвою.
В наші часи ББ з’являються, як передвісники змін. В маленькому районному центрі К., який колись був осередком культури і освіти, а тепер занепав, я зустрів свідка появи сучасного ББ. Свідок – поважний чоловік. Не надто освічений, що, зокрема, не дає підстав підозрювати його у літературних запозиченнях та схильності до цитування. Не питущий, не подібний до фантазера або креативника. Він стверджує, що бачив ББ цього року двічі і описує його як двоповерхову споруду, на вигляд старовинної побудови, з ампірними і барочними елементами на фасаді та недоречними склопакетами у вікнах. Свідок – слюсар за першим фахом – найкраще запам’ятав дверну фурнітуру того ББ: усілякі латунні клямки-ручки з химерними вивертами рослинного декору.
Свідок не мав за мету увійти до ББ під час першого побачення з ним; й не наважився цього зробити, коли уздрів удруге. Обидві зустрічі відбулися проти ночі в старих кварталах міста К. де майже без змін зберігається забудова останніх десятиліть ХІХ століття. Кожний будиночок там оточений подвір’ям «на дванадцять соток», споруди не туляться одна до одної й виглядають стримано-рустикально. Відповідно, там є багато місця для архітектурних привидів і принагідніх добродіїв, трафлених лунатизмом. Свідок показав мені місця двох зловісних (або ж, навпаки, добровісних) з’яв. Приємні обійстя поряд з не менш приємними будиночками. Яблуні, травичка, неохайні кущі жасмину, злі пси, про котрих попереджено заїржавілими табличками, колодязі з ручними насосами і дерев’яні буди клозетів. Провінційна ідилія і спокій немістичний. Чудове місце для знакових з’яв. Адже дух віє де хоче, але чомусь, часто-густо, вибирає місця несподівані й – на перший погляд – неприсосовані для доленосних віянь. Видінь та пророцтв зазвічай чекають люди напружені, а отримують, натомість, люди спрощені. Усе як завше. Або ж: як правильно.
Саме завдяки цьому, можливо, ми живемо напередодні нової доби.