Бідон з документами УПА вдалося знайти посеред лісу, який з усіх боків оточений кількома селами – Калинівщина, Білобожниця, Біла та Семаківці.
– Місцеві жителі переповідали, що на початку 50-х років минулого століття у Білецькому лісі НКВД вдалося виявити дві криївки УПА. Одну енкаведисти зірвали, а іншу (на відстані 400-500 м через рів) спалили. Всі повстанці загинули. З того часу тамтешні мешканці називають ту місцину «Згарище». При цьому давно ходили чутки про те, що десь неподалік мав бути архів УПА, адже інструкція повстанців забороняла документи зберігати у криївках, – розповів Номер один Володимир Мармус.
За тим тайником краєзнавці шукали давно, але все марно. Водночас, що він таки має бути, свого часу розповіла жінка-політв’язень.
– Ця жінка, котрої вже немає серед живих, навіть намалювала приблизну карту, де могли знаходитись документи повстанців. Коли ж цьогоріч посвячували хрест трьом загиблим воїнам УПА в Калинівщинському лісі, якось спонтанно визріло припущення взяти та й пошукати архів ще раз. Звернулися до мене, адже в Чорткові всі знають, що я любитель цієї справи. Я ж залучив до пошуків родича з Семаковець, котрий добре знав ту місцину. Фактично удвох з допомогою металошукача і почали пошуки архіву УПА, – пригадує пан Мармус.
Чоловіки кілька днів прочісували ліс, пройшли не один кілометр, натрапляли на різного роду підкови, уламки зброї часів Другої світової війни, інші металеві предмети і вже навіть було втратили надію, що тайник таки існує. Але, на щастя, зусилля краєзнавців-любителів були винагороджені.
– Металошукач на невеликій глибині до 30 см показав на наявність великого металевого предмета (бідона) посеред лісової дороги, яка в ті далекі 40-50-ті роки була, очевидно, лісовою стежкою. Вся біда в тому, що це був не алюмінієвий бідон, а бідон з оцинкованої бляхи. Старіння заліза призвело до того, що бідон прогнив, і в середину потрапили талі та ґрунтові води. З тієї води довелося витягувати паперові згортки. Що цікаво, документи були обгорнуті в газети тих часів, очевидно, щоб вони вбирали в себе вологість. Натомість самі документи писалися і друкувалися на тоненькому папері, – зазначив відкривач знахідки.
Багато повстанців пострілялися, щоб не здатися енкаведистам.
Оскільки фактично один Володимир Мармус цим архівом зацікавився, то власне він на початках одноособово став його досліджувати. Як міг просушував у домашніх умовах знайдене, бережно ставлячись до кожного аркуша, зберігаючи його в окремих файлах.
– Документи, і це не дивно, були в дуже важкому стані. Й одразу подумав про всілякі хімічні методи реставрації. Дещо проглядалося написане. Багато записів робилися від руки, олівцем, тому вони виглядали дуже блідо, отож хотілося, щоб за документи взялися спеціалісти. Так, приїздив редактор однієї з тернопільських газет, родом з Білої, котрий писав історію рідного села, але нічого для себе не знайшов. Приїжджали люди з львівського «Меморіалу», які пишуть літопис УПА. Але вони, побачивши, скільки чорнової роботи потрібно зробити, теж до певної міри не виявили інтересу до документів, сказавши, ви зробіть висновок по знайденому і перекиньте його нам на електронку. Тому коли я подивився, що люди втратили до архіву інтерес, сам взявся за його дослідження, – переказує Володимир Мармус.
І хоча близько 80% документів розпізнати чортківському історику не вдалося, але з того, що він виявив, можна зробити певні висновки, які мають велику цінність для дослідників визвольного руху.
– Папір був дуже тонких, і при висушуванні деякі листки ламалися. Але дещо таки вдалося врятувати. Це були документи різних років – починаючи з кінця 30-х і до початку 50-х років минулого століття. Очевидно, то був окружний провід УПА. А самі повстанці були родом із сіл Теребовлянського, Гусятинського та частини Чортківського районів. Знайдена інформація містила списки близько 300 людей, які загинули в період з 1939 по 1946 роки. Було конкретно описано прізвища, псевдо, де народився, професія, освіта, чим займався, рід і номер зброї, автобіографії, рік загибелі, де загинув повстанець і за яких обставин. Були серед них особи, які працювали в службі безпеки УПА, але матеріалів по допитах сексот в архіві відшукати не вдалося. Впало в очі, що багато повстанців пострілялися, щоб не здатися живими. Таких записів зустрічається десь по 15-ти чоловіках. Здебільшого це були зовсім юні хлопці віком 16-17 років. Молодь тоді була патріотична, віддавала життя за ідею, за майбутнє України, – зазначає пан Володимир.
З прізвищ, які вдалося розпізнати Володимиру Мармусу, декілька збігаються з дослідженнями відомого історика УПА Нестора Мизака. А двоє осіб мають пряме відношення до сусідніх сіл Біла та Калинівщина. Також у знайденому архіві є власноруч написана автобіографія Гути, і, як припускає Володимир Мармус, це може бути прямий родич відомого господарника з Гусятинщини.
Загалом зберігалося десь до 1000 одиниць документів.
Дисидент сподівається на об’єктивне дослідження Чортківського тайника
Володимир Мармус зізнається, що хоча й багато зі знайденого вже навряд чи вдасться розпізнати, але разом з тим тішиться, що на основі першоджерел можна дізнатися, чим займалися повстанці, без будь-яких домислів.
– Не так давно на ТВ була передача, в якій розповідалося, що УПА створили німці, що повстанці були шпигунами, їхня розвідка працювала на користь гітлерівців. Натомість зі знайденого на Чортківщині всі ці закиди спростовуються. Знаходимо документи, де більшовики і фашисти називаються загарбниками. Є хроніка і більш пізніх років. Здавалося, що вже можна змінити в 1950 році, коли вже були створені колгоспи, сталінський режим лютував, але, тим не менше, ці люди, поширюючи агітацію, вели роботу в патріотичному національному дусі.
Передавши документи в Державний архів Тернопільської області, чортківський дисидент сподівається, що спеціалісти детальніше вивчать знайдене, створять окремий фонд для ознайомлення усім бажаючим, а історики зроблять висновки.
– Хоча документи в дуже поганому стані, але навіть цього для спеціаліста і науковця цілком достатньо, щоб зробити правильні висновки, чим УПА в той період займалася. Якщо знайдеться сумлінний науковець, патріот України, то він з цією роботою легко справиться, і ці дослідження принесуть користь майбутнім поколінням. Принаймні в архіві мені дали обіцянки, що саме так буде зроблено. Інакше я б цих документів до Держархіву не передав, – резюмував Володимир Мармус.
КОМЕНТАР
Ігор Крочак, військовий історик, працівник ДАТО:
– Документи виявились у дуже важкому стані. Зараз спеціалісти ДАТО з відділу реставрації вивчають, як їх можна відновити. Це дуже кропітка праця. Що зможемо – відреставруємо, перефотографуємо, опісля спеціалісти детальніше вивчатимуть документи. На мою думку, потрібно було одразу викликати фахівців-реставраторів. Адже якщо б одразу знайдене дослідили біохіміки (в Україні таких технологій, на відміну від країн Заходу, немає – авт.), то більшість документів не були б втраченими. Разом з тим, потрібно дякувати Богу, що цими дослідженнями на початковому етапі займався Володимир Мармус. Він хоч і не є професійним археологом, але людина віддана справі збереження історичної спадщини України.
ДОВІДКА
Володимир Мармус народився 21 березня 1949 року в с. Росохач Чортківського району. Ініціатор і організатор національно-патріотичної підпільної організації. Поширював самвидав. Знаний борець за незалежність України. Один з тих, хто в 1973 році підняв на державних установах Чорткова синьо-жовтий прапор. За це у радянські часи був позбавлений волі та відбув покарання – 6 років таборів суворого режиму та 3 роки заслання.
www.0352.com.ua