Невеличке село Олександрівка Друга, що на Ріпкинщині, колись звалося Брехунівка. Либонь, той, хто заснував його, поставивши серед лісу маленьку хатинку з солом’яною стріхою, був неперевершеним брехуном чи просто підбрехачем, теж немалим. Одначе історія спільно з фольклором, за давниною літ, про те вже ніколи не скажуть.
Але тут дещо про інше… Почуття неправди, сказаної тобою, загострюється ще в дитячому віці. Я ж у цьому віці був страшенним хвальком. Одного разу перед старшими друзями заявив, що був записаний торік у класному журналі першим. На що п’ятикласник Мишко розреготався й мовив: «Брехуняка ти, Вовчику! В журналі записують учнів за алфавітом… І ти ніколи, судячи з твого прізвища, не будеш першим». Мишко, вибачайте, Михайло Тихонович, нині великий чоловік у великому місті, й тоді був найграмотнішим між нас. Звичайно, він цю придибенцію зі мною, мабуть, відразу забув. Я ж запам’ятав на все життя і вже більше не обманював… І не терплю, коли довкола мене крутять хвостом, «заливають» несусвітню ахінею.
Може, через це я не можу тепер дивитися телевізора. Адже там такі солідні хлопці в піджаках, білих сорочках та при краватках для того, щоб подепутатствувати, таку локшину на наші вуха вішають! Якби справдилося все, що вони обіцяють, то Україна була б найщасливішою країною у світі. Але чомусь ні молочних рік, ні масляних берегів немає в наших палестинах. То, може, місце тим брехунам у Брехунівці? Але такого села вже давно немає…
Листопад 2012 р.
Володимир САПОН
Чернігівщина