Минулого року у дніпропетровському видавництві «Січ» другим доповненим виданням вийшла збірка відомого українського поета Володимира Сіренка «Куценики». Це експромтні короткі вірші, написані в різні часи.
| Кричала мати, терпла край могили.
Мов згустки крові, падали слова. Тримайтесь, друзі, за життя щоднини, Допоки ваша мати ще жива! |
Поети Божою милістю, а до таких належить і Володимир Сіренко, завжди були провідниками нації, її голосом і совістю. Про бунтівну силу художнього слова, про його вплив на людську свідомість добре знали сильні світу цього всіх часів і народів, тому прагнули зламати творчу особистість психічно, знищити фізично. Поет пише:
| Босі й голі, перед Богом чисті,
Волелюби на землі жили. Їх в кайдани взули комуністи, В гамівні сорочки одягли. |
За любов до України і українського слова, правдивість і правозахисну діяльність кегебісти «есересеру» повісили на Володимира Сіренка ярлик націоналіста. У своїй біографії він пише: «Нескінченні допити в КДБ, обшуки на квартирі, вуличні провокації, і, нарешті, вже 1985 року – засудження за підло сфабрикованою справою та заслання…»
| Я в КДБ не став сексотом
Собі і людям на біду: Іду людиною з роботи І громадянином іду. |
На вимогу Сіренка до прокуратури СССР повернути відібрані під час обшуку рукописи віршів тодішній заступник прокурора УССР М.А. Потебенько 9 липня 1987 року – а вже ж була сяка-така справедливість і гласність часів перебудови! – відповів: «Отказ в возврате рукописей Ваших стихотворений, изъятых при обыске, является обоснованным, в связи с чем Ваша просьба оставлена без удовлетворения».
Та попри переслідування і репресії В.Сіренко продовжував писати болючу, правдиву громадянську поезію:
| Тож будемо вищими й віщими,
Нехай нам не згубиться лік: Якщо ми себе не понищимо – Ніхто нас не знищить повік! |
Праведний націоналізм поета не екзальтований, не показушний, його вірші-куценики – криваві сльози серця, яке болить від того, що деінде топчуть їхні святині: пісню, мову, релігію.
| Хочу, щоб у місті й поза містом –
Всюди, де святиться мій народ, Мене звали націоналістом, – Це одна з найвищих нагород. *** Я не зважав на політичну моду, Мене не їла компартійна ржа. Я – націоналіст. Я – син народу, Якому Україна не чужа. |
Щемкі рядки «куреників» Володимира Сіренка пронизані любов’ю до рідної землі, матері, всього споконвіку українського, непроминущого.
| Біленька хата, верби край ставка.
В городі, мов квітуча вишня, – мати. Любов до Батьківщини витіка Із-під порога батьківської хати. *** Як застигнуть і серце, і жилка тремтлива на скроні, Україно, тоді наді мною за рідним селом У таврійських степах посади запромінений сонях, Щоб завжди, як і я, повертався до тебе чолом. *** Наша мова – і будні, і свята. Як і нам, їй не буде кінця. Нею нам ворогів спопеляти І братів зігрівати серця. |
Олесь Гончар, прочитавши вірша Володимира Сіренка «Стійте ж, як гори», 24 лютого 11995 року відгукнувся листом: «…Отак треба писати! Не гратися в слова, як копійчатий наш «Авангард… Це пише Володимир Сіренко із Січеслава. Пише муж, що знає ціну слова. Тут відлунюється Шевченків «Кавказ»…»
| Стійте, як гори, чеченські брати!
Непереможний, хто вибрав свободу, Хто не забув духівницю народу: Краще померти, ніж в рабство піти. |
Не міг поет у своїй творчості не торкнутися і теми «старшого брата», який нині, як і в осяжному історичному минулому, став палієм нашої свободи:
| Не маю зла до жодного народу,
Крім росіян. І їхня в тім вина: Там, де вони, спалахує війна, Там топчуть незалежність і свободу. *** Так було, так лишилось понині, – Міцно зв’язані дружби вузли: Українці ми – в Україні, А в Росії повсюди – хохли. |
Народ наш миролюбивий, терплячий, толерантний, та коли топчуть його людську і національну гідність – стає сильним і незламним. Тому поет застерігає усіляких зайд:
| Не поглядайте хижо в наш город
Ті, котрих ще ворушить ханська сила. Ми, українці, лагідний народ, Але наш герб, не забувайте, – вила. |
Про творчість Володимира Сіренка Сергій Плачинда в 1990 році писав: «Ви поет справжній, самобутній, глибинний. Болісна Ваша поезія. Туга б’є ледь не з кожного рядка. І це зрозуміло: скорботне життя України…».
| Не вимолюють волю – виносять із бою,
З тюрем, де не побачити сяйва зорі. Незалежність – коли прапор твій над тобою Й на землі твоїй – мова твоїх матерів. |
Розпорошених по світах українців та одурманених імперським шовінізмом хохлів поет закликає:
| Брати-українці! Щомиті, щоднини
Єднайтесь заради буття і добра. По одному ми на землі – порошини, А разом – незрушна гора. |
Збірочка Володимира Сіренка «Куценики» має неймовірний успіх серед воїнів – учасників АТО, котру бійці Верхньодніпровського батальйону носять під бронежилетами як святе письмо.
| Якщо хтось у твою хату
Увірветься з автоматом, Щоб затьмарить світ, Й над святинями сміється – Він, як не викручуй, зветься – Окупант, бандит. |
У своєму зверненні до читачів поет пише: «Хай щастить нам в Україні, яку я люблю більше всього на світі. Заради неї варто жити і творити».
| В останню мить впаду я на коліна
І видихну у Всесвіт: «Україна!» |
Раджу свідомим та «підсвідомим» українцям, і не тільки, прочитати «Куценики» Володимира Сіренка, – не пожалкуєте: це корисно для мозку і серця.
Любов Баранова,
м. Кривий Ріг