Я з тих, хто має честь називати Ігоря Ольшаковського – колишнього директора ДП «Марилівський спиртовий завод» добрим приятелем. Він не тільки зачарував мене винятковою щедрістю душі, а й вразив широтою характеру і творчих зацікавлень. Він – був керівником сучасного типу (сподіваюся на його якнайскоріше повернення в Марилівку, але не в якості начальника цеху, а повноправним директором), а ще він був для колективу надзвичайно чесною, порядною і чуйною людиною.
Ігор Михайлович – наполегливий, вимогливий до себе і до колективу, висококваліфікований фахівець, справжній лідер. Ігоря Ольшаковського неможливо не поважати. І як людину, і як мецената. Хоча звісно, ті що добре знають його особисто, не розділяють ці дві іпостасі його душі, вони злиті для них воєдино. Нелегко сьогодні приходиться молодому екс-директорові: темноносні особини з числа людей-руйнівників із заздрістю споглядали завжди на процвітаюче підприємство на теренах нашого ріднокраю, яке він очолюв більше семи років. Апетити у них надмір великі, а наміри дуже сумнівні. Але-але-але Божої волі не пересилити, не перехитрити, не обійти… Вірю, що все повернеться на круги своя.
Та, найголовніше, попри всі життєві негаразди і прикрощі, він залишається доброю, чуйною, щедрою людиною. А ще долаючи «айсберги» власних проблем, допомагає іншим краянам знайти своє місце в житті.
Скільком людям він допоміг, коли був директором спиртозаводу? Скільком протягнув руку допомоги, коли когось спіткало лихо, життєві негаразди і клопоти? Не перелічити. Мабуть, нема на Чортківщині жодного книговидавничого, архітектурного проекту, до якого би не долучився Ігор Ольшаковський. Він винятково освічена і начитана людина, інтелегент-інтелектуал, простий і доступний у спілкуванні, щирий і відкритий, глибоко людяний… І це не повний перелік його людських чеснот та професійних якостей.
Ігор Ольшаковський – справжній українець за духом і характером. Це його свідомо обрана позиція, поклик серця. Іншим він бути не може, й додаткових пояснень це не потребує.
Кажуть, що кожна людина по-своєму оригінальна. Кожна – це окремий світ, в основі якої лежить душа. А душа Ігоря Ольшаковського світла, непідкупна і незлоблива.
«Людина завдячує своїй істоті тому грунтові і тій землі, на якій виростає, тому сонцю і теплу, що його вигріває», – писала Ольга Кобилянська. Тернопільська земля дала життя багатьом людям доброї волі, працю яких помічають краяни, високі державні урядники. Серед них – Ігор Михайлович Ольшаковський. Він за свою багаторічну, самовіддану працю нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, Почесною грамотою Міністерства аграрної політики України, Почесною грамотою концерну «Укрспирт» «За багаторічну сумлінну працю та високий профісіоналізм», «Кращий роботодавець року», дипломами переможця галузевого конкурсу в номінації «Кращий директор підприємства галузі», Міжнародного Академічного Рейтингу популярності та якості «Золота Фортуна», концерну «Укрспирт», «За кращі фінансові досягнення, фінансову стабільність та високі показники», дипломом «Краще підприєство галузі» за досягнення високих економічних показників та впровадження прогресивних технологій, переможець національного бізнес-рейтингу «Лідер галузі» за основним видом діяльності.
Народився Ігор Ольшаковський 23 жовтня 1961 року в м. Теребовля. Закінчив Київський інститут харчової промисловості. Трудову діяльність розпочав техніком-хіміком Жовтневого спиртового заводу. Згодом працював інженером на Теребовлянській взуттєвій фабриці, головним інженером Бучацького мальтозного заводу. З березня 1993 року очолював ДП «Марилівський спиртовий завод» – потужне підприємство, визнаний лідер спиртової галузі України.
Загалом, де і на яких би посадах не працював Ігор Михайлович, усюди після себе залишав реноме доброго господарника, талановитого організатора справи, за яку береться і доводить до логічного завершення, висококультурну, яскраву особистість.
Ігор Ольшаковський часто згадує своє дитинство, родину, друзів почуття обов’язку і свободи. Взірцем для нього були і залишаються батьки. Вони заронили в синову душу глибоку віру в Бога, прагнення, попри усі життєві спокуси і негаразди, виконувати святі заповіді, зберігати своє серце чистим. Батьків Ігоря Ольшаковського свого часу, як і тисячі соплемінників, було насильно департовано з лемківського отчого краю. Плачуть гори сльозами непригаслої пам’яті і навідує думка про вічність, неперебутню красу надсянського краю та волю. Думка, що все довкола – від кущика полину до грудочки пересохлої землі – треба любити, і відчувати, що любиш. Бо тільки так можна жити. Кожен із нас – бранець якогось куточка землі, якоїсь стежини поміж трав, вікна батьківського дому чи запаху мальв…
В очах Ігоря Ольшаковського зачаєно так багато. І приховану задуму над сутністю життя, і силу, і тепло, і людяність, яка у цей суєтний та модерний вік на вагу золота. Його життя світле і щедре на тепло до людей, як весна, як музика. І це все приємно вражає і тішить тих, хто знає, хто спілкується з молодим чоловіком європейського взірця.
Та хоч би як там не було, істина в одному: Ігор Михайлович спрагло працює, страждає, насолоджується мистецтвом, цінує довіру людей. Він – великий патріот, бо понад усе любить Україну і працює в ім’я її величі і добра. Тільки єдиний докір можу закинути йому: «Позбавтеся комплексів, гадюки також не всесильні».
Володимир Погорецький