Ой сини, сини, наші соколи, хіба для смерті народили вас матері?! Вони вас плекали з крихіток, щоб ви жили, працювали, кохали, а не повернулись до рідної домівки обпаленими війною пораненими лелеками чи лише осінніми зорепадами нагадували про своє існування.
І затужили, заридали матері, затужила вся Україна. „Мамо, я не хотів і не думав повертатись додому чорною стрічкою на свій портрет, буйним кленом біля нашої хати. Простіть мене, рідна”.
