В одному подільському селі на Тернопільщині також була закрита церква. Районна влада дуже хотіла зробити з церкви столярний цех аби покращити показники боротьби із релігійними пережитками. Та сільські баби попередили голову колгоспу і секретаря парторганізації, що не вийдуть на ферму доїти корів, якщо із церкви щось зроблять. Ті спочатку не дуже повірили і почали звозити на церковне подвір’я дошки та бруси, але коли жіночки не вийшли на ферму та у поле, то районне начальство вирішило залишити все як є. Церква не працює але з неї ніхто нічого не робить.
Дзвонар
Це відбувалося за часів радянської влади, коли комуністи позакривали церкви або ще гірше поробили у них всілякі склади чи майстерні. В одному подільському селі на Тернопільщині також була закрита церква. Районна влада дуже хотіла зробити з церкви столярний цех аби покращити показники боротьби із релігійними пережитками. Та сільські баби попередили голову колгоспу і секретаря парторганізації, що не вийдуть на ферму доїти корів, якщо із церкви щось зроблять. Ті спочатку не дуже повірили і почали звозити на церковне подвір’я дошки та бруси, але коли жіночки не вийшли на ферму та у поле, то районне начальство вирішило залишити все як є. Церква не працює але з неї ніхто нічого не робить.
Та оповідь не про цю пригоду, а про дивного дзвонаря, що проживав у тому селі. Він жив досить близько від церкви і коли почув розмови про столярний цех, то переніс із дзвіниці до себе на обістя кілька церковних дзвонів. Влада було хотіла їх переплавити але навчена жіночим бунтом втішилася бодай тим, що дзвонів нема коло церкви, тож для районної перевірки і цього було достатньо. Той дзвонар мав вже років під сімдесят і був наче трохи несповна розуму. Люди казали, що то так на нього подіяло оте його часте перебування під дзвонами. Та ота його дещо неадекватна поведінка відображалась у тому, що він трохи не дочував, а коли ви із ним про щось розмовляли, то він наче думками був де інде.
Життя у селі йшло своєю колією лиш люди стали зауважувати одну дивну річ. Лишень було у селі виникає якась конфліктна ситуація: чи то жінки за гусей починають сваритися, чи чоловіки при оранці не можуть межу поділити, чи яка інша, коли раптом трапляється дивина. Де б той конфлікт не був, його учасникам починає вчуватися приглушене калатання дзвонів. Наче і не дзвонять так дзвінко, як то колись було коло церкви, але всім у головах вчувається гук дзвонів. Люди починають посміхатись: – Та то наш пришелепкуватий дзвонар калатає і конфліктна ситуація сама по собі вирішується.
Отакий у тому селі проживав дивний дзвонар.
P. S . Добре було б, якби такий дзвонар завжди дзвонив у нашій голові.