“І замережилось далі народне обрядодійство у піснях, жартах, ворожіннях, примовках та танцях: гурт мам, що так майстерно увійшли у роль, здавалось, направду переповідав історії своїх вечорниць, коли у цей незвичайний передандріївський вечір і місяць якось затаємничено гойдається на небі…”
Яскраво-щедре родинне стрічання
Ні, так просто не проходить,
В серці струночка бринить –
Про Андріїв вечір спогад
В нашім серці буде жить.
А й справді воно так: уже й свято минуло, і Миколай узорами вікна мережить, а спогади про гарне й яскраво-щедре на українську народну святкову обрядодію родинне стрічання учнів 9–Б класу Новодністровської гімназії, батьків, вчителів та гостей раз у раз тішить приємними спогадами.
Із перших хвилин усі, хто завітали до актової зали, неодмінно відчували, що потрапили на справжнісіньку українську вулицю із власноруч плетеними парканами та мимоволі усміхалися традиційному колориту урочистої краси української хати, що начебто завмерла в очікуванні довгожданих гостей, котрі ось-ось ступлять на поріг, аби розпочати чи не найбажаніше дійство молоді – Андріївські вечорниці. Про відоме з діда-прадіда свято повела мову класний керівник З. І. Муляр, запросивши врешті-решт на незабутні гостини. Особливого тону й улюблених ностальгійних ноток додали нам одразу дві чарівних сусідки, що здибались на вулиці у передчутті свята, – неймовірним перевтіленням двох мам, О. Б. Вершигори та І. С. Кирилюк, смакували зі щирими оплесками усі глядачі, підтримавши героїнь, що направду скинули літ зо десять у пісні «Ой гарна, я гарна», згадуючи, як дівували – що аж тини тріщали у розпалі вечорниць.
І замережилось далі народне обрядодійство у піснях, жартах, ворожіннях, примовках та танцях: гурт мам, що так майстерно увійшли у роль, здавалось, направду переповідав історії своїх вечорниць, коли у цей незвичайний передандріївський вечір і місяць якось затаємничено гойдається на небі. А вже як природньо господарювала у своїй хаті справна і щедра на усілякі тобі примовки та байки ґаздиня (І. С. Кирилюк)! І молодь до дійства припрошувала, і старших подруг до спогадів заохочувала, і щедрі столи встигала тим часом накривати! Дівчата і хлопці, незважаючи на усі принади сучасного світу, так гарно вплітали свою канву сценарного задуму умілого класного керівника, аж ніяк не ніяковіючи від не зовсім звичного вбрання та атмосфери, якою насолоджувалось не одне покоління наших предків. А красуні дівчата і на віск водою капали, намагаючись заглянути у своє неодмінно щасливе майбуття, і на мисках ворожили, і чоботами хату виміряли, і псові балабушки виносили, і хоровод із хлопцями водили, і з Калитинським та Коцюбинським розважалися! А класна мама Зоя Іванівна, артистично увійшовши у роль разом з іще однією талановитою матусею й доволі досвідченою актрисою-вихователькою дитячої установи Ольгою Чайкою, так захопили глядачів своєю ой як перченою язикатою парою «жінка-чоловік», що усі ледь встигали оговтуватись від їхнього гострослів’я, яким щедро пригощали один одного.
Та все ж яке то свято та й без смачних вареників і пиріжків? Улюблена українцями пісня «Ой зелене жито…» зігріла усю велику родину фінальними акордами і можливістю поласувати усілякими смаколиками, що приготували сім’ї 9-Б класу. А між тим діти й батьки ще довго не розходились, бо атмосфера андріївських гостин продовжувала єднати цю родину неодмінними втішаннями нашими українськими традиціями. І як то добре – що в обіймах мирного дня, що усміхнено спочивав уже на вечорових грудневих сутінках.
Вечорничила Інна ГОНЧАР
