Ранком понеділка люди здивовано йшли чи їхали на роботу повз вистроєні вздовж доріг бетеери, танки та інше подібне залізяччя. Написи на будівлях сповіщали людей про відміну конституції, заборону партій, рухів і т. п., відмінялися і майбутні вибори.
“Епідемія”
Про епідемію повідомили у п’ятницю ввечері, якраз під кінець робочого дня. Люди якось мляво на це відреагували, мабуть, більше переймаючись майбутніми вихідними. Та вже вранці, увімкнувши телевізори, із жахом побачили і почули, що півкраїни почало ховати перші жертви епідемії. Телевізорів вже ніхто не вимикав.
Найгірше, що ніхто не казав людям, що воно за епідемія, як і чим лікуватися від неї. Більшість часу на екрані миготіло обличчя прем’єра, який “заспокоював” народ ввіреної йому країни, а насправді ще більше лякаючи той нещасний народ печальними картинами ніби баченого у місцях, де та епідемія все більше набирала сили.
Люди, витримавши десь до обіду суботнього дня, ломонули до аптек (це, звичайно, міські жителі; селяни було й собі вже збиралися одягатися в “празничне”, та раптом згадали, що то не для них – аптеки ж були не в них – стало соромно).
В аптеках щасливих покупців бачили буквально з півгодини: потрібні ліки закінчилися. Після кількох годин безрезультатного блукання аптеками, хтось запустив новину, що все те є на базарі, “з рук”. Народ кинувся туди.
Справді, на базарі було все, але… Але їхня ціна дещо остудила гарячі від страху (а в декого, може, і від хвороби) голови.
Продавці тільки здивовано стинали плечима: ” Не хочеш – не бери… Ти шо – з дуба впав? А курс бачив?”… Бачили всі, та не могли збагнути своїми розпеченими півкулями, як і де, на вигляд сільські молодиці, виробляють оті дефіцитні закордонні ліки? Хтось казав, що то із Чорнобильської зони. Залишки.
Коли ліки закінчилися і на базарах, народ захвилювався всерйоз.
Телевізор все ще намагався “переорієнтувати” розтривожений люд на споживання природних вітамінів, та момент, здається, було втрачено.
У неділю зранку (дивно, що майже одночасно у містах і навіть селах) почали з’являтися машини, обквітчані дивними прапорцями і динаміками на дахах авто. Невідомі з автомашин закликали людей збиратися біля зачинених на вихідні владні установи і вимагати від діючої влади відкрити зачинені (порожні!) аптеки і роздати безкоштовно необхідні ліки.
Нехотя, але люди почали потроху збиратися, відірвавшись від екранів телевізорів із новими даними про число загиблих ( “Чули : по п’ятеро із хати…”)
До обіду в окремих місцях зібралося чимало люду і вожаки, які хтозна звідки взялися, повели їх “відкривати” аптеки: повибивавши двері і вікна, люди переконалися, що в аптеках таки нічого немає.
Тоді вони повернулися до владних установ і почали їх палити. Заодно палили попутні автомобілі, магазини, а потім і все, що горіло…
Це відбулося якось так швидко, що до вечора вже палало чи не півдержави.
Увечері на екранах телевізорів знову замелькало обличчя прем’єра, який схвильовано повідомив, що в країні вводиться надзвичайний стан “у зв’язку з епідемією”.
Ранком понеділка люди здивовано йшли чи їхали на роботу повз вистроєні вздовж доріг бетеери, танки та інше подібне залізяччя. Написи на будівлях сповіщали людей про відміну конституції, заборону партій, рухів і т. п., відмінялися і майбутні вибори.
У вівторок епідемія ніби пригасла, жертви припинилися, аптеки почали відновлювати свою роботу: у них з’явилися ліки, які чомусь уже нікого не цікавили…
… Прем’єра відтоді (офіційно) треба було називати Батьком Нації.
2.11.2009