За крок до ювілею: на Буковині помер видатний журналіст і публіцист Володимир Михайловський

Обсерватор людських доль і характерів, вдумливий публіцист-дослідник і направду невтомний громадсько-культурний діяч, автор понад десятка книг і активний учасник мистецького життя краю – таким запам’ятала Володимира Михайловського рідна йому Буковина.

Син заставнівської землі присвятив журналістиці все своє життя – від кореспондента заставнівської районної газети, а згодом ‒ завідувача відділу в обласній газеті «Молодий буковинець» до багаторічного головного редактора газети «Буковина» – кожне його дослідження, кожна стаття говорила до читача мовою культури і духовності. Художня література, журналістика і публіцистика – Володимир Іларіонович працював у цих галузях одинаково плідно.

З недавніх пір заприятелював Володимир Михайловський і з журналом «Золота Пектораль» – напевне, немає випадкового збігу в тому, що журналісти-однодумці познайомилися – бо одну справу роблять, бо пишуть про українське, бо відчувають Україну. Від знакової зустрічі на батьківщині Степана Сапеляка тепле коло друзів «Золотої Пекторалі» помітно поповнилося – до нього приєднався видатний буковинський журналіст, публіцист і просвітянин Володимир Михайловський.

Чернівецька «Просвіта» для Володимира Іларіоновича була особливо близькою: жодного заходу, жодної мистецької зустрічі чи засідання не проходило без його участі. Нам відомо, що він працював над книгою про просвітницьку діяльність на Буковині і робота над нею доходила до завершення. На одному з січневих заходів чернівецької «Просвіти» Володимир Михайловський щиро зізнався, що ця зима для нього особлива – в лютому зустрічатиме свій ювілей – мудре 75-ліття. Зустріти його хотів би в мистецькій світлиці «Оберіг» і запрошує на нього щиро усіх друзів-просвітян…

… 30 січня на 75-му році життя, за крок до свого ювілею від обширного інфаркту зупинилося серце Володимира Михайловського. Це велика втрата не тільки для Буковини, бо постать Володимира Михайловського стала особистим прикладом для багатьох громадських та культурних діячів країни, вихованих його мудрим  і глибокодуховним словом. Його мудрість говоритиме до охочих почути зі сторінок його книг, а його дослідницька і упорядницька праця – то добрий дороговказ для наступних поколінь. «Найбільша втрата – то втрата часу», – часто повторював Володимир Іларіонович і невтомно працював, аби залишити по собі слід на цій землі…

Відійшовши у вічність, Він залишився з нами, хоча важка втрата усім нам ще довго гірчитиме…

Іванна СТЕФ’ЮК (м. Чернівці)