Тут кожна господиня вміє пекти хліб. У сільському магазині Косова Чортківського району купують запашні буханки здебільшого пенсіонери. Ще кілька років тому з хлібинами у мішках на ринок щодня їздили понад тридцять жінок. Нині – п’ять-шість. Декому стало невигідно продавати хліб через підвищення цін на муку і дрова, а дехто має вдома повно справ.
До Лесі Недільської у будь-яку мить можуть зателефонувати, щоб замовити хліб. Особливо як закінчується піст і починається пора весіль.
– З того хліба нічого собі не придбала, – розповідає Леся Миколаївна. – Лише дітям на якийсь дріб’язок вистачає.
Жінка показує кухню. Четверту частину зліва займає піч. На столі щойно спечені калачі. На стільці у макітрі замішане тісто.
– На калачі потрібна мука вищого сорту, – каже господиня, взявшись за тісто. – Найкраще до тіста давати рафіновану кукурудзяну олію. Від звичайної соняшникової хліб не буде пухким. А на житній хліб має бути мука першого сорту. Цікавлюся, хто сіє жито, і купую його у людей.
– Чому жінки саме з Косова славляться випічкою хліба? – запитую.
– В інших селах так не вміють пекти, – пояснює. – А тут одна перед одною стараються. Ще дві жінки з Нагірянки і Сосулівки продають хліб. І все. А мене навчила пекти хліб чоловікова мама, як тільки я вийшла заміж. Мені був тоді 21 рік. Тепер уже я навчила свою невістку. Вона вийшла заміж у сімнадцять років, то ще молодшою від мене була.
Леся Миколаївна родом з Устя-Зеленого Монастириського району. Змалку любила готувати різні страви. Влаштувавшись на роботу у їдальню Косівської лікарні, пішла на курси куховарів. Потім вийшла заміж за місцевого парубка Михайла Недільського. Жінка звикла вставати о п’ятій годині ранку. Пече хліб майже щодня. Пенсії не вистачає. Буває, випікає вночі, якщо хтось замовляє багато буханок.
– У печі треба півтора години напалювати, щоб спекти у ній хліб, – деталізує. – Жар треба розсовувати так, аби знизу і зверху була однакова температура, щоб хліб загнітився. Це велика праця. Мені навіть часто сниться, що печу хліб. Дуже переживаю, щоб все вдалося. А в духовці легше – через годину хліб готовий. Проте він не такий пахучий, як із печі. Дрова дають запах і красивий колір хлібові. Найкраще підходять березові дрова, дубові непогано, грабові.
– Рекорд встановили? Скільки найбільше хліба випікали?
– Було, що пекла по дев’ять разів на день. Виходило по 54 буханки. Намучилась, але дуже була задоволена, бо чекала на ті гроші. Пенсії тоді ще не отримувала.
– Чи маєте постійних клієнтів?
– Комусь раз спекла на весілля хліб, і людина вже знає про його якість, тож замовляє ще на якусь подію. Від декого дізнаються сусіди чи родичі, хто пік хліб. Потім вже і вони телефонують мені.
На Чортківському ринку жінки з Косова продають переважно житній хліб. Хлібина важить два з половиною кілограми або два вісімсот.
– Деякі люди навіть люблять житній хліб з вугликами, а дехто хоче, щоб гарно почистити, – каже жінка. – Найбільше за житнім хлібом з кмином до мене приходять лікарі з Чортківської лікарні. Багаті люди теж купують. Хліб з магазину наступного дня кришиться, а домашній весь тиждень буде, як пух. Кожен буханець продаємо у целофанових мішечках. Одного разу нас санепідстанція оштрафувала. Відтоді проходимо щороку медогляд, маємо медичну книжку.
– Поверталися коли-небудь з хлібом додому?
– Спочатку бувало й таке. Люди ще не знали, що цей хліб добрий. А потім почали купувати навіть по дві-три буханки. Але досить зробити перерву і люди знову відвикають, перестають купувати. Буває, що не печемо, бо маємо вдома роботу.
– Які секрети смачного хліба?
– Щоб білий хліб був добрий, треба його розмішувати лише молоком. На один калач потрібно по столовій ложці солі і цукру, 50-70 грамів кукурудзяної олії, можна масла, півтора літра свіжого кип’яченого молока, два або два з половиною кілограми муки і четверту частинку стограмової пачки дріжджів. Щоб був дуже добрий, завжди додаю трошки кислого тіста, яке залишаю у півлітровій баночці з попередньої випічки хліба. Воно собі кисне в кухні. Таку баночку ділю на три рази. Місити треба доти, поки не чутимете під руками муки, щоб до рук не прилипало тісто. Калачі легше місити. А від житнього хліба дуже руки болять. Головне – добре його вимісити. На шість буханок житнього хліба треба десять кілограмів муки, два – житньої і вісім – пшеничної. Спочатку два кілограми житньої муки запарюю кип’ятком з кмином. Кип’ятку має бути три літра. Добрий кулак кмину спочатку прополіскую і потім кип’ячу. Це так звана опара. А розчину з пшеничної муки запарюю двома літрами молока, даю дріжджі, кисле тісто, сіль, олію, півлітра сметани. Мішаю разом з опарою. Замішую дві години. Потім виробляю хліб, кладу в спеціальні кошики, вкриті тканиною, він ще кисне три години. Аж тоді з кошиків кладу на лопату і з лопати – у піч. Коли загнітиться хвилин п’ятнадцять, накриваю його газетою, щоб не згорів, аж тоді закриваю піч і хліб печеться. Воду до хліба даю кип’ячену, відстояну. А ще головне, щоб на кухні була чистота. Також перед тим, як саджаю хліб у піч, завжди його благословляю.
У Косові проживають майже півтора тисячі чоловік. Десять відсотків населення – за кордоном на заробітках. Решта виживають за рахунок господарки і паїв. У селі протікає річка Біла Млинівка. У давнину на ній було побудовано кілька млинів. У 2000 році в селі побував Леонід Кучма. Він допоміг відбудувати Косівську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів, яку зруйнувала буря.
Світлана ПОГРЕБЕНКО.
«Свобода».