У світ вийшов тематичний номер літературно-мистецького та громадсько-публіцистичного часопису «Золота пектораль. Чортків і околиці». Презентація видання відбулась у рамках ІІ етапу літературно-мистецького фестивалю «СлОвія».
Якби ще хтось декілька років тому сказав, що невелике містечко Чортків незабаром перетвориться на літературну столицю України (без перебільшення), мало б хто у це повірив із пересічних його жителів. Не думав про це і Володимир Погорецький, відомий поет і журналіст. Але якось так склались обставини, що журнал «Золота пектораль», заснований ним і деякими його друзями-однодумцями, став отчим домом для творців літературного слова Чортківщини. Уже перші номери часопису заявили про себе, як про професійні мистецькі видання. А згодом цей дім став своїм і для відомих імен у поезії і літературі. За словами секретаря національної спілки письменників України, відомої поетеси, критика Лесі Мудрак, у Чорткові є якась особлива, мистецька аура, яка манить і не дає спокою. Тому вона завжди охоче приймає запрошення Володимира Погорецького приїхати у гості, де, каже, почувається, як удома. Так само, як у себе вдома почувається у рідних краях і письменниця, театрознавець, редактор журналу «Київ» Теодозія Зарівна. Коріння її – у селі Ридодуби на Чортківщині.
Літературне надбання Чортківщини – надзвичайно потужне. Тут є ціла когорта молодих авторів, які уже заявили про себе, як про майстрів слова. Є вихідці, які живуть і творять за кордоном, є чимало забутих імен. От власне тому і визріла думка, щоб зібрати усіх їх, так би мовити, під одним дахом, у одному тематичному номері журналу і широко представити публіці.
– Власне, ідея створення такого номера журналу належить моєму давньому другові, літературознавцю і критику Євгенові Барану, – розповідає В. Погорецький. – Він ділився зі мною, що такі антології, тематичні збірки видаються у Львові, Івано-Франківську, інших містах і чому, мовляв, не видати щось подібне у Чорткові? Я задумався. І коли брався за роботу, то мало уявляв, що із цього вийде. Але у процесі роботи зрозумів, що на Чортківщині прослідковується величезний літературно-мистецький пласт, який ще малодосліджений. Це і нові, і забуті імена. Ми їх відродили і показали. В часописі, зокрема, вміщуємо твори Ізидора Нагаєвського, Теофіла Коструби, Іларіона Грабовича. Радію з того, що вперше подали переклад творів Карла Еміля Францоза, австрійського письменника, який народився у Чорткові, а батько його був шанованою людиною у місті.
Під час пре-конференції, що відбулась у будинку культури ім. Рубчакової, літератори, гості, духовні особи вели розмову про літературне сьогодення Чортківського краю. Про проблеми і перспективи розвитку друкованого слова, про роботу з молодими авторами. Є з ким і є над чим працювати, – зізнався Володимир Погорецький. У тематичному номері немає творів молодих авторів, бо творці поставили собі за мету, щоб показати передусім справжні, «чисті монети», викувані жезлом майстерності і напрацьованості. Але до молоді завжди особлива увага, адже, за словами редактора часопису, кожен початківець – це початківець тільки спочатку, а потім – письменник. Загалом «Золота пектораль» на сьогодні – це не просто журнал, а така собі творча майстерня, кузня талантів для усіх, хто закоханий у слово. «Золота пектораль» має дуже багато відтінків і ідентичних видань. Зокрема, молоді літератори мають можливість друкувати свої дебютні твори у літературному альманасі «Сонячне гроно», журналі «Золота пектораль плюс. Нові імена». Є ще інтернет-версія видання – сайт «Золота пектораль». А ще незабаром почне діяти золотопекторалівське видавництво, літературна школа, де автори збиратимуться один раз на місяць і будуть опановувати ази літератури, зустрічатимуться з відомими письменниками, від них отримуватимуть добрі настанови. Усі ці різновиди літературної діяльності – дітище Володимира Погорецького, з яким живе уже багато років і без якого себе не уявляє.
Дехто, і чисто справедливо, може зауважити: а для чого йому все це? Що за це має? Крім клопоту, круговерті і вічних проблем і справді – нічого в матеріальному плані. Але ж політ думки, слова, таланту не виміряєш у грошах. Талант або є, або його немає. І все. А коли він є, коли ти маєш що сказати світові, то все те йде від душі, серця, якось само виливається на папір, не думаючи про матеріальне. Тільки тоді оте слово справжнє, викарбуване, начищене до золотавого блиску. Тому й так манить читача. Саме таким і є Погорецький. Літератор від Бога, який і до себе ставить високі планки, і для інших. Хочеш переступити її – працюй, бо графоманство не пройде. Саме тому журнал зажив слави професійного літературного видання, яке вже давно ставлять у рівень із кількома іншими виданнями, а столичні автори вважають за честь надрукувати свої твори саме тут.
Директор Чортківського медичного колледжу Любомир Білик назвав це видання «Богоугодним». І важко з цим не погодитись. Бо без Божої допомоги не відбулось би нічого. Брат редактора журналу отець Василь Погорецький доповнив сказане:
– Там, де Бог на першому місці, усе інше – на своїх місцях. Бог чує те, про що мріє і думає людина. Усе на цьому світі відбувається з Божою поміччю.
У наш важкий час економічної скрути і війни видати такий журнал – то справді важко. Але не в Чорткові, де є справжні поціновувачі літературного надбання краю, популяризації культурної спадщини. Меценат… Це слово, за висловом В. Погорецького, повниться відчутним на дотик теплом, воно як потиск братньої ласкавої руки, що заряджає вірою і отпимізмом. Без них, меценатів, важко було б виданню побачити світ. Зокрема, тематичний номер «Золота пектораль. Чортків і околиці» вийшов за фінансової підтримки відомого на Чортківщині аграрія, директора ПАП «Дзвін», голови ради аграрних підприємств Чортківщини Василя Градового. Я була здивована, бо не думала, що люди від землі можуть так любити слово, кохатися у краєзнавстві, підтримувати подібні видання. Отже, не все у нас мабуть втрачено, коли маємо таких господарів, як Василь Градовий, які не тільки живуть справами ниви і врожаїв, але й турбуються про хліб духовний. Ще серед меценатів були названі чортківці Олександр Стадник, Ігор Ольшаковський, Любомир Білик, Роман Пахолок, Марія Горбаль, Василь Вислоцький, ну і, світлої пам”яті Іван Матієшин, якому Володимир Погорецький вдячний по-особливому. Усі вони у своїх виступах говорили лише про одне – таке видання потрібне, воно на часі, а особливо тепер, коли йде духовне винищення нації. Бо усе мине, зміниться, і війна колись закінчиться. Але ми мусимо знати і вивчати свою спадщину, розвивати культуру, виховувати молодь на прикладах гуманізму і віри. Саме для цього і посилає нам доля таких людей, як Володимир Погорецький, а Бог дає йому сили і віри, посилає щедрих друзів, вдячних читачів.
Дуже цікаву концертну программу підготували на пошанування виходу у світ журналу працівники та студенти Чортківського педагогічного коледжу ім. О. Барвінського. Перед її початком зі словом благословення звернувся до присутніх протосинкел Бучацької єпархії УГКЦ о. Володимир Заболотний. Це число журналу особливе для нього, адже тут розміщений великий нарис про долю його матері – патріотки і неперсічної особистості Марії Заболотної.
Надзвичайно щемним був виступ і пошанування на сцені будинку культури і матері Степана Сапеляка, лауреата Шевченківської премії, в’язня радянських концтаборів, колишнього члена редколегії журналу, котрий відійшов у вічність 1лютого 2012 року. Ганна Сапеляк отримала почесну Подяку і матеріальну допомогу за виховання талановитого сина. Від імені «Золотої пекторалі» нагороду вручив один із співзасновників – депутат і голова бюджетної комісії Тернопільської обласної ради Олександр Стадник.
Тематичне число журналу – унікальне. Тут відкривається цілий пласт призабутої культурної спадщини Чорткова і околиць, представлено ряд нових авторів минувшини. Нариси, есе, поезії, літературні дослідження, матеріали із краєзнавства, знайомства із творами відомих авторів, – ось що пропонує нам цей номер. І відірватись від читання просто неможливо. А прочитавши, хочеться перегортати сторінки ще раз, настільки цікавою є добірка матеріалів. Хочеться побажати творцям журналу натхнення, нових відкриттів, здобутків і широкого та вдячного кола читачів, які, без сумніву, уже з нетерпінням чекають виходу чергового номера.
Ірина Мадзій,
м. Чортків.
