Пісня «Повстанське танго», яку написали у підпіллі зв`язкові Романа Шухевича Ольга Ільків і Марта Пашківська має і борщівські корені. Адже Матра Пашківська, або Мартуня, як її лагідно називали усі, родом із Борщева. Про її життя у підпіллі мало відомостей, немає навіть точної дати дня народження і смерті, проте лишила вона по собі добру згадку своєї посестри Ольги Ільків, яка приїхала до Борщева зі Львова щоб вшанувати нашу землячку. Таку незабутню зустріч для жителів міста організували члени РО «Просвіта» у рамках проекту «Наші незабутні герої». Музично-історична композиція «Легенда Марти Пашківської» стала ніби поверненням героїні до рідного дому.
Хто ж така Марта Пашківська? Про неї загалом мало відомостей у повстанській літературі. Але залишились ті люди, які знали її особисто, пройшли усі горнила підпільної боротьби. Зокрема відомості по крупинці збирали від ще живих свідків тих буремних років – зв`язкових Романа Шухевича Дарії Гусяк, Ольги Ільків та його охоронця Любомира Полюги. Проте найбільше теплих спогадів ми почули саме від пані Ольги, яка не дивлячись на поважний вік, у супроводі сина Володимира Лика, голови волонтерської організації зі Львова Ірини Сех і викладача одного зі львівських вишів Василя Штокала подолала довгий шлях зі Львова до Борщева, аби віддати шану малій батьківщині своєї улюбленої посестри (саме так – посестри, як вона її називала) і розповісти про їхню давню дружбу. І це були незабутні спогади, такі, що сльози наверталися на очі.
Голова районної організації «Просвіти», заслужений журналіст України Петро Довгошия в одному із номерів газети «Галицький вісник» присвятив новелу Марті Пашківській, де описав її життя у рідному місті і підпіллі.
Їй було всього сімнадцять, коли супроти волі батьків, а особливо мами-полячки, вона подалася за коханим Льонгином Шиманським у підпілля. Йшов 42-й рік. Нині уже покійна Софія Саган, яка довгі роки очолювала районну організацію Спілки політв`язнів і репресованих, пригадувала, що то була найкраща пара у місті. Льонгин був старшим від Марти на чотири роки, займався спортом, вчився у гімназії. Марта ж була білявою красунею з ямочками на щоках, у неї, кажуть, не можливо було не закохатися. Мати-полячка була проти стосунків доньки з українським хлопцем. Але кохання було сильнішим від заборон.
22 лютого 1941 року Марта прибігла зі школи додому і розповіла матері жахливу історію: двадцятьох учнів гімназії забрали просто посеред уроку, а разом з ними – і її Льонгина. Пізніше хлопцеві вдалося утекти з-під арешту: він вистрибнув у вікно і зник. Решта так і не повернулась додому. А вже коли до Борщева прийшли німці, дівчина дізналася про страхітливу долю своїх однокласників, яких замучили кого в Чортківській, кого – в Уманській тюрмі. Саме тоді з`явився Льонгин і розповів, що є членом ОУН.
– Підеш зі мною? – запитав.
– Піду! – не вагаючись відповіла юнка.
Годі й казати, що пережила мати, коли почула від доньки новину, що та збирається з коханим у підпілля. Ні сльози, ні вмовляння, ні погрози не діяли. Останній раз мати побачить Марту у Львові у 1946 році, запропонує їхати до Польщі, а та лише пригорнеться до неньки, попросить вибачення і…відмовиться. Вона б могла дійсно їхати з родичами до Польщі, адже коханого вже не було з нею : у 44-му німці розстріляли його у середмісті Львова. Але Марта вже була пов`язана підпіллям так, що вирватись звідти не могла і не мала права, передусім через пам`ять про Льонгина, отож свідомо обрала свою героїчну стежину.
Відомо, що у командира УПА Романа Шухевича було п`ятеро зв`язкових, серед яких Ольга Ільків та наша землячка Марта Пашківська. То був справжній легіон жіночої підпільної боротьби. Пані Ольга (псевдо «Роксоляна») була старшою за свою подругу Марту на п`ять років і у підпіллі їх зблизила не лише боротьба, але й … творчість. Ольга Ільків писала вірші, які високо цінив сам Шухевич. А двадцятирічна Мартуня читала ті вірші і писала до них музику. Так у цьому творчому тандемі народилося три пісні, які дійшли до нас: «Повстанське танго», «Нічний перехід» та «Самотність». Із здобуттям Україною незалежності ці пісні відродилися, їх почали виконувати, але ніхто не знав справжньої історії іх появи на світ. Голові районної організації «Просвіти» Петрові Довгошиї та науковцю зі Львова Василеві Штокалу вдалося відродити із забуття ім`я авторки музики, нашої землячки Марти Пашківської. Вона повернулася до нас у пісні, неначе з красивої і забутої легенди. Коли Петро Іванович виконував «Повстанське танго», з портрета на роялі дивилась у зал усміхнена Марта- Мартуня, погляд якої був звернений до Ольги Ільків. Правда, 96-річна пані Ольга через втрачений зір не могла ще раз насолодитися красою Марти із портрета, але пісню вона почула і була розчулена таким виконанням свого твору. А ще заповіла присутнім у виступі, аби не скиглили і плакали, а боролися за Україну так, як боролася вона, її посестри і сам Роман Шухевич.
– Я приїхала до вашого міста, аби серцем відчути дух малої батьківщини моєї Мартусі і щиро рада, що є присутньою тут, – наголосила Ольга Ільків. – Болить мене лише те, що досі не знаю, як загинула Марта і де вона похована.
Ольга Ільків – легендарна зв`язкова Шухевича, яка пройшла усі дороги підпільної боротьби а потім 14 молодих років провела у тюрмах. Вона довгі роки нічого не знала про долю своїх дітей, чоловіка, але і там, за мурами тюрми боролася і виживала. Писала вірші, які потім таємно забрала із собою на волю і про які казала, що «вони горять пекельним, нищівним вогнем». Збірка її віршів «У тенетах двох закриток» народилась із бажання написати щось для себе під впливом тяжких думок і переживань, що довелось пережити у тюрмі.
Просвітяни і працівники районного будинку культури влаштували для львівських гостей незабутній концерт, де минуле так тісно переплелося із сучасністю. Вшановували цього дня і наших Героїв-земляків, що загинули на сході України: Мішу Григоришина, Петра Приведу і Петра Андруника. Віддали шану світлій пам`яті відомого волонтера Володимира Яворського. Їхні фото стояли поряд із знімками наших земляків Марти Пашківської і її коханого Льонгина Шиманського. Таке ось єднання поколінь у боротьбі за справжню незалежність.
На листівках, які організатори подарували усім присутнім на заході, на нас дивиться усміхнена і щаслива Марта Пашківська, сліди якої загубились десь у сірій імлі, але пам`ять про яку живе і житиме. Ні дати народження, ні дати смерті героїні не знаємо, на листівках вказані лише роки її життя: 1925- 1949. Але звучить її танго у рідному місті і ми пишаємося цією усміхненою білявкою, яка повертається до нас із забуття.
Ірина Мадзій
«Повстанське танго»
Слова Ольги Ільків
Музика Марти Пашківської
Поглянь, ось перший сніг…
І мрія біла із недавніх днів,
І вдаль летить з-під стріх
Прядиво дивне із туги і снів…
Поглянь у серце, що томиться самітнє
І виглядає тебе із далини…
В своїй скорботі воно таке привітне…
Ах, повернися із срібної імли!
Пришли на крилах сну
Завзяття змагу і відчай жаги,
Тугу свою кріпку
І розмах, що не боїться зими!
В годину тиху ти розкажи про мрію,
Що каже нам віддати юність в дар,
І розігріває серця у сніговію,
Вливає в жили нам полум’яний жар!
Ми йдем, а гімн в душі
І крок несхитний по тріумф – чи смерть,
Щоби великі дні
Свідчили гідно про кривавий герць!
Одна шалена нас полонила доля, |
Що дарувала любов, як ніжний квіт. |
Чи переможем, чи згинем за волю, |
Жить буде вічно порив, заклятий в міт! | (2)
Ольга Ільків у молоді роки
Марта Пашківська
Ольга Ільків приїхала на зустріч до Борщева
Льонгин Шиманський і Марта Пашківська