Коли ми були дітьми, то повинні були слухатися наших батьків, які про нас дбали. Згодом наші близькі й далекі родичі, друзі, наставники і навіть люди, яких ми заледве знаємо, говорять нам, як прожити наше життя.
Однак коли ми хочемо прожити своє життя, а не чуже, то нам потрібно прислухатися до себе, а не до думки оточення. Треба виробляти в собі чіткі риси характеру: працьовитість, наполегливість, доброту, щирість, працелюбність, чесність, уважність, бажання допомогти в складну хвилину, надійність та ще багато-багато інших християнських чеснот.
На жаль, у людському соціумі превалювала колись і нині надзвичайно поширена сторонніх менторність виховання і порад. Вони, як на мене, зумовленні хибною конституцією кореляту: Я – Ти. Чомусь Я переконаний, що розумніший чи мудріший; що можу комусь радити чи когось критикувати; що моє втручання в мікрокосмос іншого лише на користь; що мої поради тільки щирі… Може, це й так, однак переставмо місцями об’єкти кореляту: Ти – Я. Що ж виходить – зовсім антонімічна площина: не лише Я розумний. Розумним можеш бути й Ти. Зростання людини, безперешкодне й природне, либонь, мусить нагадувати ліс: тут кожне дерево зростає адекватно.
На висловлюваннях, думках і зауваженнях відомих та знаних у світі особистостях спробую довести гіпотезу про нехтування втручанням когось у життя інших. Так, має переконливу рацію Альберт Ейнштейн, зауважуючи: «Видатні розуми завжди зустрічають протидію з боку посередніх. Посередній розум не здатний зрозуміти людину, яка відмовляється схилитися до сліпого слідування звичайним забобонам, а вибирає замість цього вільне вираження своєї думки, мужньо та чесно». Світлу думку світового вченого підтверджують непересічні слова французької кутюр’є Коко Шанель: «Мене не хвилює, що ви думаєте про мене. Я не думаю про вас взагалі». А всесвітньо відома британська письменниця Вірджинія Вульф навіть створила несподіваний філософський образ: «Очі інших – наша в’язниця; їхні думки – наша клітка».
Американський фізик Ричард Фейнман слушно твердить про те, що ми не несемо відповідальність за те, як цього хочуть інші. Це – не наша хиба, але тільки їхня помилка. Китайський філософ Лао-Цзи застерігає людство, аби не опинитися зненацька в полоні інших людей, піклуючись про те, що вони думають. А французький філософ Мішель де Монтень справедливо та переконливо висловлює думку: «Мене не стільки хвилює те, хто я для інших, скільки те, хто я для себе».
Класик дитячої літератури Доктор Сьюз аргументовано обстоює людську соціальну незалежність: «Будьте тими, хто ви є, і говоріть те, що відчуваєте, тому що ті, хто проти, не мають значення, а ті, хто має значення, не заперечуватимуть».
Американська письменниця Ерма Бомбек просить не турбуватися про те, хто вас не любить, хто має більше, або хто що робить. «Я хочу бути навколо людей, які роблять якісь речі. Я не хочу бути серед тих, хто засуджує інших чи обговорює їхні вчинки. Я хочу бути з тими, хто мріє, підтримує та надихає». – так каже Емі Барнс, американська письменниця.
Славний підприємець Стів Джобс наголошує справедливо, що наш час обмежений, тому не морально витрачати його на життя чужим життям.
Світової слави спортсмен-плавець Майкл Фелпс теж переконує: «Так багато людей на шляху, по якому ви рухаєтеся, скаже вам, що у вас нічого не вийде. Але все, що потрібно, – це уява. Ти мрієш. Плануєш. І досягаєш».
Отож, на основі наведених аргументів, переконуємося, що в нашому житті треба перестати боятися чужої думки, часто фальшивої й лукавої, а свій погляд завше спрямовувати до свого Творця: «Добрий Господь, пристановище Він у день утиску, і знає Він тих, хто на Нього надіється!» (Наум. 1, 7).
Зиновій Бичко, член НСЖУ