За плечима 92 і його багатство — досвід, знання, уміння, мудрість. Володимир Васильович  належить до покоління тих, хто пережив війни, голодомори, утиски та переслідування, безпідставні звинувачування.

В умовах панування комуністично-тоталітарного режиму в Україні він був і залишався активним учасником відродження всього національного  в нашій державі.

В.В. Тутуруш — один із тих, хто добре знає події на Косівщині в 1935-1990-х роках,  при яких змінилося 4 системи влади, про що не раз розповідав і писав, але скільки ще не оприлюднено з того, що він знає і має!

Життя — найдивовижніший  Божий подарунок. Життя — це боротьба.  І щоб перемагати, часто доводиться долати тернистий шлях, падаючи, підводячись. Але дорогу здолає той, хто йде. «…У Бога свій відлік часу, а в моєму віці кожен активно прожитий день — це дар Господній»,   — говорить  Володимир Тутуруш.

Якою була  вона,  дорога його життя, — втішна, тривожна, обнадійлива? — в своїй невеликій статті хочу розповісти читачам.

Володимир Васильович народився 27 липня 1928 р. в м. Косові в сім’ї гончара Василя Тутуруша.

Початкову освіту здобув у  1935 р. у Косівській народній школі. Під час Другої світової війни закінчив 7-й клас і вступив у Косівську художньо-промислову школу на відділ гуцульської різьби по дереву. Після війни (1947) закінчив Косівську середню школу і вступив на лікувальний факультет Станіславського медичного інституту. Після закінчення інституту (1953) 8 років працював завідувачем Соколівської дільничної лікарні Косівського району.

Офтальмологічна служба на Косівщині починає свій відлік з 1950 року. В лікарні посада офтальмолога з 1954-го року до 1957-го року була вакантною. Для забезпечення ро­боти призивної комісії до ро­боти залучався завідуючий Соколівської амбулаторії Володимир Тутуруш, якого з березня 1961 року переведено на посаду лікаря-офтальмолога.

Заочно закінчив аспірантуру в Українському інституті очних хвороб ім. Гіршмана в Харкові в академіка І.Й.Меркулова, але через політичні обставини (звинувачення у 1975 р. в «українському буржуазному націоналізмі») не був допущений до захисту дисертації «Історія офтальмології Галичини».

У книзі Зеновія Библюка  «Косівській ЦРЛ 100 років»  в розділі «Під наглядом НКВС та КДБ», крім заміток  про  Т.А.Ванькевич, Я.Хомина, Б.Раковського, В.Маркова, В. Романюка, З. Карася, Д.Ватрича, О.Фокшей, В.Кушніра, З. Библюка, знаходимо замітку про Володимира Тутуруша: «У середині 70-х років лікар Володимир Тутуруш разом з дружиною Іванною йшов на роботу. Його зустрів лікар Г. і запитав, чи він йтиме завтра на вибори. На це В. Тутуруш відповів, що завтра піде голосувати, бо вибирати треба з когось, а у списку значиться лише один кандидат. Після цієї розмови Тутуруша викликали у місцеву філію КДБ на «розмову» та перевиховання».

Свої дослідження в ті часи Володимир Тутуруш намагався надрукувати у фахових журналах, але опублікував в «Офтальмологічному журналі» лише одну наукову статтю «Перша книга офтальмології в Галичині».

Працюючи районним окулістом, він вперше застосував ультразвук у вигляді очних ванночок для лікування очних хворих. Він також запровадив модифікацію електродів, вперше в районі застосував лазер для лікування очних хворих. За його активної участі виготовлено спеціальні таблиці для визначення гостроти зору у школярів. У лікарську практику запроваджено спеціальні бланки для виписування астигматичних окулярів. Володимир Тутуруш активно пропагував сучасні досягнення в очній медицині.

Працюючи разом у стаціонарі з Мартою Лисанюк, Володимир Тутуруш почав проводити оперативні втручання на органах зору. Він пропрацював окулістом до 1991 року.

Після проголошення незалежності України В.Тутуруша обирали депутатом другого і третього демократичного скликання Косівської міської ради.

У 1989 році організував осередок «Просвіти» в Косівській центральній районній лікарні й був його незмінним головою більше 20 років. З 1991 р. — член правління районного товариства «Просвіта» ім. Т.Шевченка, товариства «Гуцульщина», член Клубу інтелігенції ім. І.Пелипейка,  активний учасник просвітянського хору «Гомін», член НТШ, відділення якого створено у 2004 р. в Косові.

В.Тутуруш — організатор і доповідач науково-практичних конференцій «Медико-екологічні проблеми Гуцульщини», до 100-річчя лікаря-патріота Василя Стефурака (із встановленням меморіальних таблиць в с. Соколівка та в м. Косові) та 85-річчя лікаря Ярослава Хомина, який допомагав  підпільникам-упівцям (із встановленням двох меморіальних таблиць в Косові), брав участь у підготовці й проведенні науково-практичної конференції, присвяченої лікарській діяльності Остапа Селянського.

В.В.Тутуруш — учасник першого в Україні ІІІ-го конгресу СФУЛТ, УПІ-го та Х-го конгресів, на яких представляв свої матеріали з історії профілактичної медицини в Галичині, еколого-медичних проблем Гуцульщини. Опрацював історію Косівської лікарні від початку заснування — до 1939 р.

Повернув з небуття ім’я нашого земляка, лікаря Ярослава Окуневського, який був адміралом флоту Австро-Угорщини, за що в 2010 році був нагороджений медаллю Я.Окуневського та отримав премію його імені від Військово-Морського Флоту України.

Вже в такому поважному віці Володимир Васильович не перестає цікавитись політичним і громадським життям нашої країни. Він щиро вболіває за державну незалежність, українську мову, українську культуру, українську книжку.

На 92 році життя  став лавреатом   премії імені Марійки Підгірянки.

Великий бібліофіл, власник цінної книгозбірні, підшивок пресових ви дань за багато років, Володимир Васильович охоче допомагає всім, хто до нього звертається за інформацією — студентам, дисертантам, науковцям-дослідникам різних галузей знань. Цей поважний літами архіваріус жваво цікавиться суспільно-політичним життям України і світу, його пам’ять зберігає неоціненні факти з минулого, історій з біографії  видатних особистостей. З ним можна розмовляти годинами, і хоч слух інколи дещо підводить його, та за захопливою бесідою цього не помічається. Шкода, що писати Володимирові Васильовичу вже важко, тому сам не може викласти на папері всього, що думає і що згадується.

Від усього серця хочеться побажати цій унікальній людині доброго здоров’я на багато літ і сказати: «Дорогий Володимире Васильовичу! Ми дуже шануємо Вас за довголітню лікарську працю, щирість душі та незламність українського духу!» Це багатство — людська шана — залишиться з Володимиром Тутурушем назавжди.

Марія  ПОРОХ,

членкиня  Клубу інтелігенції 

ім. І.Пелипейка та РО «Просвіта,

м. Косів.

У музеї Ігоря Пелипейка (крайній справа — Володимир Тутуруш)

У музеї Ігоря Пелипейка (крайній справа — Володимир Тутуруш)

Leave a Reply

Your email address will not be published.