Теодозій Старак

на скрижалях Незалежності України

Коли я дивлюся на розп’яття

в самоті тужливій і безлюдній,

то мені душа говорить,

шо Спаситель із хреста свого

й на хвилинку не сходив…

Тарас Салига, «…Важким я колосом устану із грудки рідної землі…» – «Українська літературна газета», № 1 [293] від 15 січня 2021 року

«…Теодозій був відданим, непохитним греко-католиком ще з дитячих літ, коли семирічним хлопчиком-міністрантом вівтарної дружини прислуговував у рідній церкві в Сяноку на Східній Лемківщині» (Любов Горбенко, «Тому що була п’ятниця…»).  У зрілому віці Теодозій «Мав дуже конкретний аналітичний розум. Ніколи не був сибаритом (сибаритів не терпів страшенно), відзначався дивовижною працьовитістю, в цьому він був нещадним до себе! Коли хтось із його приятелів у захопленні від власної “геніальності” пропонував нібито мудрі й водночас такі “прості” ідеї “порятунку України”, Теодозій, іронічно поринаючи усмішкою у свої розкішні австріяцькі вуса, спокійно зауважував:

“Друже! Людей, які здатні продукувати добрі ідеї, ніколи не бракувало. Бракувало тих, які б хотіли і вміли їх реалізувати”» (Там само).

Церква (грец. Ἐκκλησία, «зібрання вірних») – це живий організм, і греко-католицька Церква – Єдина, яка не заплямувала себе кровопролиттям! Але ж кожен живий Організм, щоб не зникнути, мусить удосконалюватися й розвиватися. Правдою і тільки правдою має думати й жити людина. Гадаю, що зміни, які будуть спроможні наповнити Організм життям, мають відбутися в найближчий період. Ми не маємо часу на очікування і помилки…

Декілька зауваг для розмислів… «Так роздумуючи про здобутки християнства, яке прийшло на зміну язичницькому світоглядові, учений висловлює “єретичну” тезу про те,  що воно, християнство, утверджуючи ідею любові, правди і справедливості, водночас обмежило те “переживання стосунків людини і природи, яке було в поганських релігіях”» (Микола Ільницький, «Коли муза відмовляється від поета» [Іван Дзюба: у літературі і навколо]).

Більшість «Церков Різдво Христове відзначають 25 грудня. Хоча Син Божий свого Дня народження взагалі ніколи не святкував.  Інша річ – Святе Воскресіння Господнє! Воістину Святий Великдень, що йому народ Український завдячує і вірою православною, і вельми дивовижним, адже справді духовним, явленим самопорятунком…» (Віктор Грабовський, «Біля вогню». – «Українська літературна газета» від 20 квітня 2018 року). «Це чиніть на спомин про Мене» (Євангеліє від Луки 22:19б).

Життя Петра Сороки було тернистим і в постійних пошуках, сумнівах: «”Бога ніхто ніколи не бачив”. Ніхто ніколи. Це слова ап. Івана (Євангеліє від Івана 1:18 – Б. Д.). Є над чим задуматися. Тобто Бога ні бачити, ні тим більше зрозуміти не можемо. А це означає, що всі шляхи до Нього, усі конфесії – чисто людське, земне» (Петро Сорока, «Дзвін», ч. 4, 2018). Думаю, що й Ісус Христос, перебуваючи в духовному стані, не все знав і розумів: «Він є образ невидимого Бога, рожденний перш усякого творива» (Послання ап. Павла до колосян 1:15), «Свідок вірний і правдивий, початок Божого творива (Об’явлення Івана Богослова 3:14б). Тому «…конфесії – чисто людське, земне» не можуть наблизити людину до Бога – це щоденна важка праця над собою на дорозі з «особистим хрестом» на «свою Голгофу». Намагаймося пізнати Абсолют любові…

Далі читаю «Дзвін»: «”Люби Бога всім серцем своїм, усією душею своєю”. Але як любити того, кого неможливо побачити?» (Петро Сорока, Дзвін, ч. 4, 2018). Тут і всі проблеми. Є потреба в тому, щоб звернутися до Святого Письма… Ми не схильні заглиблюватися у прочитане… Відповідь можна знайти там же, де ми й прочитали незрозумілий текст… Читаймо «Послання ап. Павла до римлян 1:20»: «Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме». Тут і відповідь. Бога не бачимо, АЛЕ БАЧИМО ЙОГО ТВОРИВО!!! Що ще? Крапкую…

Богдан ДЯЧИШИН, лауреат премії ім. Івана Огієнка, доктор філософії, доцент

Leave a Reply

Your email address will not be published.